Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Після трьох років виснажливої війни поєднання конфліктів та одночасна присутність двох відважних ворогів, таких як французька армія та війська німецьких князів, спонукають Карла V припинити боротьбу. У 1555 р., коли було укладено Аугсбурзький мир, Карлу V вдається домовитись з протестантами, одночасно уклавши Восельське перемир’я з Генріхом II. Ще більш дивним було те, що імператор вирішив залишити європейську політичну й воєнну арену, головним героєм якої він був більше 30 років, зрікшись престолу на користь сина Філіппа II (1527—1598) і свого брата Фердинанда I Габсбурга (1503—1564).

Кінець

Італійських воєн

Між 1557 і 1559 р. розпочалася боротьба між Генріхом II, котрий об’єднався з новим Папою Павлом IV, і Філіппом II, якому в спадок від батька дісталися Королівство Іспанія, італійські володіння, Нідерланди й американські колонії. Еммануїл Філіберт Савойський (1528—1580), командуючи іспанськими військами, розбив французів біля Сен-Кантена в 1557 р. Однак величезні воєнні витрати, посилені банкрутствами обох держав у ті роки, змусили суперників підписати триваліший мир, ніж попередні. Таким чином, у 1559 р. у Като-Камбрезі дві великі держави відновили відносини після більше ніж шістдесяти років безперервних воєн за панування над Італією. Франція втрачає Савойю, але зберігає маркграфство Салуццо, знову отримує Кале, яке англійці тримали як форпост на французькій землі з часів Столітньої війни, а також зберігає єпископства Мец, Туль і Верден. Іспанія посилює свою владу в Італії, зберігаючи колишні володіння (Ломбардія, Неаполітанське королівство, Сицилія, Сардинія), політично й фінансово контролюючи Республіку Генуя і Тосканське герцогство, які формально залишаються незалежними, а також розширює свої території шляхом створенням невеликої, але стратегічно надто важливої Області Президій уздовж тосканського узбережжя. З Като-Камбрезійським миром закінчуються так звані Італійські війни, а в Європі встановлюється баланс сил до початку Тридцятилітньої війни в 1618 р. Цей мир є важливим для історії Італії, оскільки свідчить про справжнє завершення тих конфліктів, які за менше ніж сімдесят років зруйнували давню політику рівноваги і зробили півострів предметом та об’єктом європейської політики, полем битви, відкритим для іноземних держав. Водночас ця угода остаточно утвердила іспанське панування в Італії, яке впливало на її історію протягом більше ніж ста п’ятдесяти років.

Див. також: Felix Austria: імперія Габсбургів під владою «оголеного хлопчика» в «чарівній Празі», с. 98;

Франція, с. 122;

Іспанія, с. 130

Франція

Паоло Маріані

У Чинквеченто в територіально цілісній Франції закріпилася влада династії Валуа, яка мала дедалі ефективнішу адміністративну структуру, фінансові ресурси та сильну армію. Поширення протестантизму призвело до восьми релігійних війн, які закінчилися утвердженням гугенота Генріха IV із династії Бурбонів, котрий, прийнявши католицизм, «відновив Францію» і започаткував період релігійної толерантності.

Франція за правління Валуа: країна, що процвітає

Держава

та територія

На початку XVI ст. Франція була сильною і територіально цілісною країною на чолі з династією Валуа. Країна зміцнилася завдяки Столітній війні (1337—1453 рр.) проти англійців, що дала змогу Франції стати господарем своєї території, а французам сформувати почуття ідентичності, з яким вони навчилися любити свого короля, боротися і жертвувати собою за правлячу династію. Територіальні анексії другої половини ХV ст. — частина Фландрії, Артуа та Аквітанія (1475 р.) приєднані після поразки англійців, Бургундія (1477 р.) та Бретань приєднані як посаг герцогині Анни королю Карлові VIII Валуа — завершили процес формування держави. Для того щоб подолати опір жителів Бретані, що остаточно увійшла до складу Франції в 1532 р., Людовік XII (1462—1515) з Орлеанської гілки династії Валуа, що стає королем після смерті Карла VIII, котрий не залишає спадкоємців чоловічої статі, вживає певних заходів. За відсутності спадкоємців-чоловіків Людовік поєднує шлюбом свою дочку Клавдію, котра успадковує Бретань від своєї матері, та Франциска, графа Ангулем, який 1 січня 1515 р. сходить на престол з ім’ям Франциск I (1494—1547) і посідає його до своєї смерті 31 березня 1547 р.

Розквіт Франції

Із середини XV ст., після тривалої кризи XІV ст. розпочався етап відновлення економіки, який тривав протягом XVI ст. і сприяв збільшенню чисельності населення. Зростання впливає насамперед на сільськогосподарський сектор, де істотно збільшується виробництво зернових. Проникнення торгівлі в сільську місцевість не підриває феодального ладу, як в Англії, хоча його наслідки в довгостроковій перспективі стають важкими для стародавнього дворянства, noblesse d’épée.

У другій половині XVI ст. зі зростанням попиту на зернові продукти зросли і ціни. Стрімке підвищення було зафіксовано у Парижі, де ціни зросли в десятки разів порівняно з Півднем, де вони збільшились у п’ять-шість разів.

Фактори високої ціни на пшеницю вивчає Жан де Малеструа, maître des comptes (майстер рахунків), котрий відповідає на запитання паризького парламенту в 1566 р.: на його думку, причини слід шукати у мінливості обсягів врожаю через погіршення клімату, а отже, тільки відновлення природного балансу шляхом божественного втручання може виправити ситуацію. Жан Боден (1530—1596), адвокат і юрист, заперечив думку Малеструа та за два роки потому опублікував Réponse («Відповідь»). За словами Бодена, багатство було накопичено завдяки експорту пшениці, полотен, тканин, паперу, книг, промислових виробів до Іспанії, яка платила дорогоцінними металами з американських колоній; експорту вина, шафрану, чорносливу та солі до Англії, Шотландії, Північних країн, Прибалтики та Фландрії, у багатьох з яких діяли багаті шахти, що пропонували метали в обмін на товари; торгівлі з країнами Леванту і Північної Африки, а також фінансовим ресурсам, які надавали євреї; врешті-решт, через заснування за дорученням Генріха II (1519—1559) з Ангулемської гілки Валуа, ще до його сходження на престол, банку в Ліоні, який із застосуванням процентних ставок залучив багатьох іноземних торговців. Тим часом суверен як певний засіб правового захисту використовує знецінення