Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Можливо, щось наївне та зворушливе бачиться мені в її невимовно чарівних очах? Чи, може, той страх, який вона так старанно намагається приховати, змушує мене співчувати їй? Хіната зараз звичайнісінька дівчина, а не якась там гламурна фіфа, яка зверхньо дивиться на інших. Проте, напевно, для мене троянди завжди асоціювалися із самотністю. Як би я не раділа букету, мені було складно торкатися цих квітів. Я залишала їх у вазі, забуваючи про них, поки ті не зав’януть та втратять свою колишню красу. Через їхні шипи в мене не виникало бажання підходити до них навіть для того, аби просто вдихнути чарівний аромат.

— Наруто… — дуже тихо каже вона, так що мені доводиться перепитати. — Наруто!

Її очі округляються від страху. Вона вочевидь не вірить, що каже це вголос, а я все ще не розумію до чого тут Наруто. Мені навіть трохи ніяково через те, що я не можу збагнути геть нічого, а дівчина стоїть переді мною вся червона від сорому. У неї з вух вже йде пара, а я лише зараз усвідомлюю, що Хіната – звичайне вразливе дівчисько. Вона прагне щастя та кохання, а я ніяк не можу уявити її в такому наївному образі! Нарешті в моїх очах загоряється радість від того, що я нарешті допетрала!

— Тобі подобається Наруто? — випалюю я з таким щастям, що навіть не контролюю свої емоції.

Хіната закочує очі та зітхає з полегшенням. Вона схрещує руки на грудях, готуючись відстоювати себе. Ця правда далася їй важко, але вона ладна роздерти будь-кого, хто зазіхне на осудження її почуттів. Та хто я така, аби засуджувати? Напевно, вона звикла бачити навколо себе лише стерв’ятників, які злітаються на слабку здобич. Вона й сама не ликом шита!

— Так, — коротко підтверджує вона. — Нарешті втямила! Скільки ж часу тобі знадобилося!

Я усміхаюся, знизуючи плечима. Я, звісно, рада, що нарешті вгадала, проте геть не розумію навіщо мені це знати. Всередині з’являється погане передчуття. У мене вже є когорта божевільних дівчат, які забороняють мені наближатися до Саске. Тепер й до Наруто заборонять підходити? Та як, в біса, взагалі мені бути у команді з хлопцями, які мають таку популярність серед дівчат? Це неймовірно дратує!

— Чому ти подумала, що я розповім будь-кому? Це залишиться лише між нами, — серйозно кажу я, прямуючи до ванної кімнати, аби закрити кран.

Вода вже переливається за борти, а я спостерігаю за краплями, які накрапують униз з крана, утворюють кільця. Кап. Кап. Кап. У моїй голові відбивається чіткий ритм. Вдивляючись у відображення у воді, я помічаю, наскільки згаслим стає мій погляд. Увесь запал перетворюється спустошення від випробування… щоденного випробування, в якому я мушу терпіти все, стискаючи зуби через несправедливість. Бути другом для хлопців – важкий тягар та щастя одночасно. Чому не можна просто товаришувати? Чому усі бачать у мені суперницю, якою я навіть не прагну бути в цій клятій боротьбі за увагу красунчиків?

— Чого ти хочеш за мовчання? — недовірливо запитує Х’юга, з’являючись на порозі ванної кімнати.

— Чому я маю хотіти винагороду за це? — байдуже відповідаю я. — Я не говоритиму нікому. От і все. Ти ж не просто так мені зізналася? У тебе є на це певні причини, чи не так?

Хіната примружується, вдивляючись у мій вираз обличчя, ніби шукає підставу. Можливо, вона не звикла, що люди роблять щось, не вимагаючи винагороду за свої дії. І мені знову стає її шкода. З вовками жити – по вовчі вити, а я не вважаю себе за хижака.

— Гаразд, — дивується вона, здіймаючи брови. — Гадаю, ти розумієш до чого я? Чи мені варто промовити це вголос?

— Ні, — усміхаюся я. — Я все розумію, Хінато. Перетвориш моє життя на пекло, еге ж? Проте я дивлюся на хлопців зовсім інакше. Це мої друзі. Дивно, що ніхто не може повірити в це.

Х’юга округлює очі через мої слова. На її обличчі бачиться нерозумінням, до якого я вже починаю звикати. Вона нервово сміється, хоч їй зовсім й не до сміху, просто така захисна реакція: сміятися з усього, що може завдати тобі шкоди, чи болю. Напевно, вона боїться, що врешті-решт виявиться не такою гарною подругою для тих, з ким товаришує все дитинство.

— Ти… — забарюється вона, — я, здається, починаю розуміти цих двох. Люди нашого середовища здатні розчавити за найменший прояв слабкості! Проте ти демонструєш її направо й наліво! Навіть мені кортить тебе захистити!

— Слабкість? — перепитую я. — Хіната, почуття людини – це не слабкість! Невже ти вважаєш, що прагнути бути комусь другом – це прояв слабкої людини? Кохати – це погано? Чому ти приховуєш свої почуття від найдорожчої для себе людини? Як на мене, слабкість – це зневажливо ставитися до власних почуттів! І якщо я коли-небудь закохаюся в когось, я неодмінно скажу про це на весь світ!

Х’юга цокає язиком, вкотре закочуючи очі. Їй не зрозуміло про що я кажу, бо вона зростає в середовищі, де щирість – це ганебно. Люди її оточення ладні зруйнувати все найцінніше заради власної вигоди. Мені кортить швидше прийняти ванну й змити с себе бруд, який так і липне від спілкування з такими людьми.

— Дивись, аби не пошкодувала за свої «щирі» почуття, Сакуро, адже усім буде відоме твоє слабке місце. Такі як я завжди попадають у саму ціль!

Я намагаюся усміхнутися їй, проте, у мене це не виходить. Я відчуваю як тремтять мої губи. Шипи троянд колються дуже боляче, інколи проколюючи шкіру до крові.

— Це і є різниця між нами, Хінато. Я не боюся! Для мене найгірше те, коли слова залишаються непочутими, а почуття замкненими у серці назавжди!

Дівчина вочевидь біситься через мою впертість. Її обличчя кривиться від гніву.

— Намагаєшся бути схожою на нього? Мене вже нудить від тебе й твоєї дурості! Не маю бажання знаходитися в одному приміщенні з такою жалюгідною дурепою! Проте, пам’ятай, що кожен твій вчинок матиме наслідки! Я бачу як ти маніпулюєш ними своєю зворушливою нікчемністю! Наразі я тобі не ворог, але все може дуже швидко змінитися!

Х’юга рушає з місця наче ошпарена, хряпаючи дверима так, що вони ледве не зриваються з петель. Мені настільки погано через нашу розмову, що кортить ревіти, однак, я тримаюся з останніх сил. Ні! Мені вже набридло лити сльози! Схаменись, Сакуро! Треба взяти себе в руки! Якщо рюмсати кожного разу, не вистачить ані сили, ані сліз! Я роблю крок до дзеркала, проте, на підлозі багато розлитої води.