Читати книгу - "Небезпека «Дому на околиці», Агата Крісті"

Мадемуазель Нік приголомшена. Що, у її кузину Меґґі, яку вона зроду не вважала красунею?!? Але для Майкла та – «не схожа на решту». Єдина на всьому білому світі. Пара потайки заручилася. Про це відомо лиш одній людині, бо інакше не можна. Але людина ця – мадемуазель Нік. Бідолашна Меґґі радіє – їй хоч із кимось можна поділитися тим, що на серці. Поза сумнівом, читає кузині уривки з листів від коханого. Так мадемуазель і почула про заповіт. Спочатку вона не звернула на нього уваги. Але цей факт засів у її пам’яті.

Аж тут сер Метью Сітон несподівано і передчасно помирає – і одразу ж розповзаються чутки, що і племінник зник безвісти. Юній леді миттю спадає на думку продиктований відчаєм план. Майклові невідомо, що і мадемуазель звуть Маґдалою. Він знає її тільки як Нік. А заповіт, очевидно, не переобтяжений формальностями – там згадується ім’я і не більше. Але ж в очах бомонду Сітон – її приятель! Це їх плітки оголосили парою! Тож варто їй заявити, що вона з ним заручена, і ніхто не здивується. Але щоб це спрацювало, необхідно усунути Меґґі.

Часу обмаль. Вона влаштовує так, щоб кузина за кілька днів приїхала на гостину. А між тим інсценує чудесні спасіння від смерті. Підрізає шнур у картини. Псує гальма в машині. Додається й валун, – найімовірніше, випадковий, – і та просто вигадує, наче саме проходила по стежині внизу.

А потім мадемуазель натрапляє на моє ім’я в газеті (Гастінґсе, я ж вам казав – Еркюля Пуаро знає кожен!) і набирається нахабства зробити мене своїм співучасником! Та куля з капелюшка, що впала до моїх ніг… Ох, який спектакль! І я купився! Повірив у небезпеку, що чигає на неї! Bon! Тепер у неї є надійний, безсторонній свідок. А я ще й підіграв їй, наполігши на запрошенні когось із подруг. Та вхопилася за цей шанс і дала Меґґі телеграму, мовляв, приїдь на день раніше.

Яким же на ділі простим виявляється злочин! Нік залишає нас сидіти за столом, а сама (почувши по радіо, що смерть Сітона – факт) починає втілювати свій план у життя. Тепер у неї досить часу, щоб викрасти його листи до Меґґі, проглянути і відібрати кілька тих, які відповідають її задуму. От їх вона й ховає у своїй кімнаті. А потому, трішки пізніше, доки решта милуються феєрверком, вони з Меґґі повертаються у будинок. Нік пропонує кузині накинути свою шаль. Відтак скрадається за нею і стріляє. Квапливо кидається в дім, лишає пістолет за потаємною панеллю (про існування якої, на її думку, ніхто не здогадується), а далі – нагору. І там чекає, доки не долинуть голоси. Труп виявлено. Її вихід…

Вона збігає вниз і з’являється через французьке вікно.

Як же майстерно зіграно роль! Феєрично! О так, вона поставила тут геніальну драму. Еллен, покоївка, казала, що недобрий це дім. І я схильний погодитися з нею. Бо саме він сповнив актрису натхненням.

– Ну а отруєні цукерки? – втрутилася Фредеріка. – Цього я щось і досі не збагну…

– …Були частиною того самого плану. Та зрозумійте ж: раз на життя Нік скоєно замах уже після смерті Меґґі, це остаточно закриває питання про те, чи й справді ту застрелили помилково.

І щойно їй здалося, наче час настав, вона подзвонила мадам Райс і попросила передати коробку цукерок.

– То голос усе ж був її?

– Ну звісно! Як же часто найпростіше пояснення і виявляється вірним, n’est ce pas? Вона просто змінила його, от і все! З тим, щоб у бесіді зі слідчим ви не були цього певна. А далі, коли передачу принесли, все знову до геніального просто. Нафарширувала три цукерки кокаїном (він у неї був із собою, надійно захований), одну з них з’їла – і готово, їй зле. Але отруєння не смертельне! Вона ж бо дуже добре знає, якою має бути доза наркотику і які саме симптоми симулювати…

А картка… картка від мене! Ах, sapristi[135], оце так хід конем! Вона ж бо й справді була моєю – я надіслав її з кошиком квітів! Просто, еге ж? Але ви спробуйте здогадайтеся…

Запанувала мовчанка, а відтак місіс Райс порушила її запитанням:

– А нащо було підкидати мені пістолет?

– Я чекав на таке запитання, мадам. Рано чи пізно вас мало це зацікавити. Скажіть, вам ніколи не спадало на думку, що ви більше не до душі вашій подрузі? Не виникало подекуди відчуття, що вона, бува… ненавидить вас?

– Хто його знає… – протягнула Фредеріка. – У нашому житті не бракувало лицемірства. Але колись вона мене любила.

– Скажіть, мсьє Лазарусе, – як ви розумієте, зараз не час для фальшивої скромності, – між вами та Нік щось було?

– Ні, – похитав той головою. – Був період, коли мене тягнуло до неї. А потім – сам не знаю чому – як відрізало.

– Отож-бо! – видобув Пуаро, киваючи з виглядом мудреця. – У цьому і була її трагедія. Людей «тягнуло» до неї, а потому «як відрізало». І заміть того щоб відчувати дедалі сильнішу прив’язаність, ви закохалися у її подругу. От вона і зненавиділа суперницю, адже тепер її підтримував багатий кавалер. Минулої зими, складаючи заповіт, Нік симпатизувала мадам. А відтак де все й ділося.

Вона не забула про той документ. Але не знала, що Крофт притримав його – і мсьє Вайз не одержав послання. Мадам (так принаймні подейкували б злі язики) мала мотив бажати її смерті. Тож саме їй вона й зателефонувала, попрохавши купити цукерок. Сьогодні ввечері заповіт зачитали б, назвавши мадам спадкоємицею, а в її накидці знайшли б пістолет – той, із якого застрелили Меґґі Баклі. Ну а коли б мадам виявила його сама, то, можливо, потрапила б під підозру при спробі позбутися знахідки.

– Вона, певно, ненавиділа мене, – промимрила на це Фредеріка.

– Так, мадам. Бо ви мали те, чого не було у неї, – вміння закохувати і втримувати біля себе…

– Я, напевно, тупий, – сказав Челленджер, – але все ж не зовсім збагнув: що