Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Катів важко здивувати чимось. Часто ми маємо справу з людським сміттям, і злочини бувають такі, що навіть братові-кату переказувати гидко. Але тут… мабуть, уперше за свою практику, я не знав, що відповісти.

А на відповідь від мене чекали. Щиро та доброзичливо.

– За законами цивілізації, за цей злочин, я не можу позбавити її життя. Ні швидко, ні повільно.

– Ось воно як... староста почухав потилицю. – То що з нею робити?

– Нехай живе, виходить заміж, народжує дітей і мучиться, бо втратила свій щасливий шанс.

– Жорстокі ви, – і це каже людина, яка хвилину тому закликала мене вбити іншу людину! – Тяжко їй буде. Як жити далі з цим... розуму не докладу... Ну та світ не без добрих людей. Допоможемо, підтримаємо, за чоловіка видамо. А, може, краще одразу, того…

– Ні, такий закон, нехай мучиться!

– Жорстко! Іншого я чекав від тебе, любий чоловіче. Але закон на те і закон, щоб слідувати йому. Тобто, так й вирішимо – нехай живе.

– Нехай живе, – відлунням повторив я. Слова, які не часто випадає говорити кату.