Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

Дівчина здавалася такою маленькою, тендітною навіть…милою. Ніби зовсім інша людина. Що ж з тобою сталося?

Керований миттєвим поривом, я зняв з себе піджак, накрив ним Алексу, підняв її на руки і поніс до чорного виходу. Дівчина навіть не прокинулася, лиш засопіла, уткнувшись носом в моє передпліччя.

На парковці нас вже чекав водій.

— Доброго вечора, Даміане. 
— Доброго. Матіасе знайди в театрі когось з працівників і передай, щоб тобі принесли особисті речі Алекси…Александри Новікової. Якщо будуть щось запитувати, скажи, що Сесіль наказала.

Водій лиш кивнув і пішов виконувати моє прохання. За що люблю цього хлопця, так це за бездоганне, безпристрастне виконання будь-якого завдання. Без зайвих питань і недоречних емоцій. 
Обережно влаштувавшись на задньому сидінні разом з Александрою, став чекати Матіаса, паралельно розглядаючи дівчину. Вона кумедно зморщувала обличчя у ві сні, ніби злилася на когось. При цьому в неї рухався кінчик носа і виходила дуже мила картина.

Не знаю…та дивлячись на неї все моє нутро затоплює ніжністю. Хочеться її обійняти і оберігати від всього світу.

— Дістав — відволік мене голос водія. 
— Якісь проблеми були?

— Як тільки я назвав імʼя Сесіль, вони одразу зникли.

На моєму обличчі зʼявилася іронічна посмішка. Ще б пак. Сес для них ніби богиня. 

— Матіас, їдь до Монтенаполеоне, зупинишся перед перехрестям Сант-Андреа.

Дорогою, Алекса не прокинулась. Не прокинулась  і тоді, коли, заносив її в квартиру. Поклавши дівчину на ліжко, я затримався і знову зловивши себе на тому, що відверто витріщаюся на неї, змусив себе вийти з квартири і піти. 
Опинившись на вулиці я здивувався від власних відчуттів. Серце відбивало шалений ритм, руки тряслися, а дихання ніяк не приходило в норму. Емоції ніби захлеснули мене. 
Такі дивні відчуття…Я завжди відчував себе холодним, ніби замороженим з середини, а зараз, мій світ ніби збільшився у сотні разів. 
Стоячи посеред вулиці, я дивився на зоряне небо і посміхався. Щиро, відкрито, так як ніколи.