Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Після повернення додому в 1931 році Георгій Гамов працював старшим науковим співробітником Фізико-техничного інституту АН СРСР і старшим радіологом Державного радієвого інституту в Ленінграді. У березні 1932 року учений, якому було всього 28 років, був вибраний членом-кореспондентом Академії наук – наймолодшим за всю її історію.

Здавалося, Гамов був приголублений радянською владою, про його успіхи писала «Правда», а «головний пролетарський поет» Дем’ян Бєдний складав вірші. Але з кожним днем Георгій Антонович бачив, що радянська наука все більше і більше ізолюється від західної, і це, на його думку, був шлях у нікуди. «Першою ластівкою» для Гамова став Міжнародний конгрес з ядерної фізики в Римі в 1931 році, на який ученому так і не вдалося поїхати – влада не дала дозвіл на виїзд. Відтоді Гамов почав шукати шлях, щоб залишитися за кордоном назавжди. Відповідна нагода трапилася в 1933 році. Георгій Антонович був запрошений на VII Сольвєївський конгрес у Брюсселі. Ученому вдалося пробитися на прийом до В. М. Молотова, тодішнього глави радянського уряду, і добитися візи для себе і дружини.

Пробувши якийсь час у Європі, в 1934 році Георгій (з того часу його ім’я зазвичай вимовлялося на англійський зразок – Джордж) Гамов емігрував у США. Він був запрошений на посаду професора в університет Вашингтона. Працюючи в США, Гамов зробив ряд найважливіших відкриттів: створив першу послідовну теорію еволюції зірок з термоядерним джерелом енергії, спільно зі своїм другом Едвардом Теллером запропонував теорію будови червоних гігантів, розробив теорію утворення хімічних елементів шляхом послідовного нейтронного захоплення і модель «гарячого Всесвіту» (розвиток теорії Великого вибуху), в рамках якої передбачив існування так званого реліктового випромінювання і оцінив його температуру. З літа 1948 року Гамов також брав участь у створенні американської водневої бомби.

У середині 1950-х інтереси Джорджа Гамова досить несподівано перемістилися в область біології. Він запропонував концепцію генетичного коду, припустивши, що в його основі знаходяться триплети нуклеотидів. Подальший розвиток науки показав, що Гамов мав рацію в своїх припущеннях. У 1968 році американські учені Холлі, Коран і Ніренберг, що розшифрували «за підказкою» Гамова генетичний код, були удостоєні Нобелівської премії.

Крім чисто наукових досліджень, Дж. Гамов приділяв багато уваги популяризації науки. Він є автором десятка науково-популярних книг, які видавалися багатьма мовами. У 1956 році ЮНЕСКО нагородила ученого премією Калінга – найпрестижнішою нагородою, яка вручається за популяризацію науки. Помер Джордж Гамов 19 серпня 1968 року в місті Боулдер (штат Колорадо).

Саган Карл Едуард

(1934—1996)

Астрофізик, астроном, видатний популяризатор науки

Американці вважають Карла Сагана своїм героєм, і для цього є безперечні підстави, оскільки народився і виріс він у США. Але і ми маємо всі права на знаменитого ученого, адже його предки, як по батьківській, так і по материнській лінії, походили з України. Батько Карла, Самуїл Саган, народився в 1905 році в Кам’янець-Подільському. Дід ученого, Лейб Грубер, був човнярем на Бугові біля Львова, тут же пройшло дитинство і матері Карла Рейчел Грубер, яка на початку ХХ століття разом з батьками переїхала до Сполучених Штатів.

Карл Саган народився 9 листопада 1934 року в Нью-Йорку. У 1951 році він вступив до університету Чикаго, в 1954-му отримав ступінь бакалавра, в 1960-му став доктором астрономії і астрофізики. У 1960—1962 роках молодий учений працював асистентом в Йоркській обсерваторії університету Чикаго, Каліфорнійському університеті в Берклі і Стенфордському університеті.

З середини 1950-х років Карл Саган активно включився в наукову діяльність. Проблематика його робіт присвячена походженню життя і можливості його існування поза нашою планетою. Саган припустив існування на Марсі великих перепадів висот, тлумачив сезонні зміни контрасту між світлими і темними областями перенесенням пилу з високогірних областей в низини і навпаки. Карл Саган є творцем так званої «парникової моделі» атмосфери Венери, яка пояснює факт високої температури на поверхні планети. Крім того, в своїх роботах він відзначав, що глобальне потепління – це штучна небезпека, причиною якої є діяльність людини, і провів паралель між цим явищем і перетворенням Венери в жарку, непридатну для життя планету внаслідок дії парникових газів. Учений брав активну участь у програмах космічних досліджень Венери, Марса, Юпітера і Сатурна.

Усесвітню популярність Карлу Сагану принесли його книги і телесеріали, присвячені космосу й іншим областям науки. Учений, на відміну від багатьох своїх колег, був переконаний, що розкрити таємниці Всесвіту можна, об’єднуючи вагомі дослідження з діяльністю щодо їх пропаганди серед «необізнаних». Створене в 1979 році Карлом Саганом Планетне товариство до кінця ХХ сторіччя стало найбільшим об’єднанням людей, що цікавляться космосом. Книга Карла Сагана «Космос» англійською мовою стала найбільш масовим науково-популярним виданням в історії, а знятий за нею телесеріал з автором у ролі розповідача подивилося більше півмільярда жителів планети. У 1978 році інша книга Сагана – «Дракони Едему: Міркування про еволюцію людського мозку» була удостоєна найпрестижнішої американської нагороди в галузі літератури – Пулітцерівської премії.

Плідна діяльність ученого і популяризатора була, на жаль, підірвана важкою хворобою. Карл Саган помер на 63-му році життя 20 грудня 1996 року в Сіетлі.

Струве Отто Людвігович

(1897—1963)

Один із найвидатніших астрономів і астрофізиків ХХ століття

Династія Струве – явище унікальне не тільки в астрономії, але і в науці взагалі. За 120 років її представники збагатили світову науку блискучими ідеями і відкриттями. Родоначальником династії є академік Вільгельм Якоб (Василь Якович) Струве (1793—1864) – засновник і перший директор знаменитої Пулковської обсерваторії під Санкт-Петербургом. Продовжив справу батька Отто Васильович Струве (1819—1905), очоливши Пулковську обсерваторію в 1862—1889 роках. Деякі з його синів (у нього було 18 (!) дітей) за сімейною традицією також стали астрономами. Один із них – Людвіг Оттович Струве (1858—1920) в 1894 році переїхав до Харкова. Тут 30 липня (12 серпня) 1897 року і народився останній представник «зоряної» династії – Отто Людвігович Струве.

У дитинстві й юності Отто проявляв блискучі математичні здібності, і тому після закінчення гімназії в 1915 році поступив на фізико-математичний факультет Харківського університету. У роки Першої світової війни в суспільстві були сильні анти-німецькі настрої, говорити німецькою мовою було заборонено навіть у лютеранській церкві. Проте все це