Читати книгу - "Кров на твоїх руках, Мара Найт"

На годиннику пробило північ. Роуз поглянула на свої записи й усвідомила, що їй не обійтися без допомоги. Зітхнувши, вона відчинила двері своєї кімнати й спустилася на перший поверх. Коридор був темний, але вона знала, що кімната містера Картнера знаходиться в кінці коридору. Зупинившись біля його дверей, вона постукала. Ніякої відповіді.

"Може, спить," — подумала вона, але щось змусило її обережно відчинити двері.

Картнер лежав на ліжку, світло настільної лампи ще горіло, освітлюючи книги та нотатки на столику поруч. Він спав, здавалося, глибоко, але саме в цей момент він відкрив очі й, побачивши Роуз, сів на ліжку.

— Роуз? Щось сталося? — його голос звучав хрипко після сну.

— Мені потрібна ваша допомога, — зізналася вона, намагаючись зберігати спокій.

— Я знав, — промовив він, встаючи з ліжка.

Роуз застигла, здивована його словами.

— Ви знали? Як? — вона хотіла запитати більше, але Картнер жестом зупинив її.

— Пішли нагору. Розкажеш усе в деталях, — сказав він, беручи її за руку й ведучи назад до її кімнати.

На другому поверсі, увійшовши до кімнати Роуз, він жестом показав, щоб вона принесла всі свої матеріали. Роуз обережно витягнула ноутбук із записами й поставила його на ліжко. Картнер, не чекаючи пояснень, сів і почав переглядати статті, які вона збирала протягом останніх семи років.

— Це вражає, — сказав він, пробігши очима кілька заголовків. — Ти дійсно наполеглива.

Роуз залізла на ліжко поруч із ним і, відкривши додаткову папку, витягла з неї документи та роздруківки інтерв’ю з поліцією.

— Ось, це записи розмов із поліцією, які я знайшла. Тоді було кілька очевидців, але нічого конкретного.

Картнер мовчки слухав, гортаючи сторінки на ноутбуці та розглядаючи документи. Час від часу він щось записував собі в блокнот.

— Ти знайшла більше, ніж я міг собі уявити, — сказав він, глянувши на неї. — Але, Роуз, ти усвідомлюєш, що це небезпечно?

— Я знаю, — тихо відповіла вона. — Але він повернувся, і тепер я знаю, що це був він. Я бачила його за вікном у будинку моїх батьків.

Картнер на мить застиг.

— Ти бачила його? І тільки тепер говориш про це?

— Я не була впевнена, але зараз я точно знаю. Це той самий чоловік.

Картнер серйозно подивився на неї.

— Добре, Роуз. Якщо ти хочеш знайти його, ми зробимо це разом. Але ти маєш обіцяти мені, що не будеш діяти одна. Занадто багато ризиків.

Роуз кивнула.

— Добре. Але ми не можемо гаяти часу. У нас є сліди, які треба перевірити.

Картнер посміхнувся, хоч його очі залишалися тривожними.

— Тоді за роботу. У тебе все вже готово.

Роуз подивилася на ноутбук і, трохи хвилюючись, поділилася ще одним фактом:

— Містер Картнер, кілька хвилин тому я отримала дзвінок від невідомого номера. Людина сказала, що я маю відступити, але потім додала, що я вже близько. Це означає, що хтось знає, що я шукаю, і це дуже тривожно.

Картнер нахмурився, але одразу заспокоїв її:

— Це може бути просто спроба залякати тебе, але, схоже, хтось дійсно в курсі твоїх розслідувань. Не хвилюйся, ми впораємось з цим. Ти не одна в цій справі, і я буду поруч.

Роуз відчула полегшення від його слів. Якось несподівано і без попередження, вони продовжили працювати над розслідуванням, сидячи на ліжку. Блокноти та документи були розкладені навколо, але обидва зосереджено працювали, навіть не помітивши, як годинник йшов усе далі в ніч.

Раптом, через кілька хвилин, вони знову занурилися в глибоке мовчання. І без попередження, вони одночасно заснули. Картнер і Роуз лежали на ліжку, притиснуті один до одного, зі своїми блокнотами на кінці ліжка. Обидва спали мирно, не здогадуючись, що небезпека наближається.

Ранок прийшов несподівано швидко. Містер Картнер прокинувся першим, відчуваючи тепло, що проникало в кімнату. Сонце ледь-ледь освітлювало кімнату, а повітря було ще прохолодним. Він відчув на собі чиюсь вагу, і коли подивився вниз, побачив, що Роуз спала, обіймаючи його двома руками. Її голова була притиснута до його грудей, а руки міцно обвивали його. Він злегка здивувався, але й не відчував жодного дискомфорту. Це відчуття було незвичним, але водночас природним.

Він обережно обвив її руками, щоб не будити. Вона виглядала спокійною та безтурботною, і це було важливо для нього. Картнер ще мить залишався в такій позі, відчуваючи спокій, якого так не вистачало впродовж останніх тижнів.

Проте, через кілька хвилин, його очі знову закрилися, і він повільно заснув, віддаючись тиші та теплоті моменту.

Спільний сон в цей момент здавався правильним — хоч і в контексті складної ситуації, він давав Роуз певний спокій, і це важливо.

Через 15 хвилин Картнер прокинувся знову. Він ніжно підняв Роуз, щоб не розбудити її, і акуратно переклав на ліжко, поклавши ковдру на її плечі. Вона тихо ворухнулась, але не прокинулася. Його рухи були обережними, він не хотів порушити її спокій, особливо після всього, що трапилося.

Поглянувши на неї ще раз, він тихо вийшов з кімнати і спустився вниз на кухню. В його голові крутилися думки про все, що відбулося останнім часом, про розслідування і дзвінок, який вона отримала. Роуз виглядала такою вразливою в цей момент, і він розумів, що не може залишити її наодинці з усіма своїми переживаннями.

Картнер взяв собі чашку кави, сів за стіл і задумливо дивився в вікно. Він знав, що час не стоїть на місці, і незважаючи на все, що сталося між ними, він повинен допомогти Роуз розкрити правду, навіть якщо це стане великим випробуванням для них.

Після того, як він поснідав і випив кави, Картнер сів за стіл і швидко написав короткий лист, що залишив на столі. У ньому було лише кілька слів: "Через 2 години буду вдома". Це була його спосіб залишити якусь позначку, хоч і малу, але важливу — щоби Роуз не турбувалася, коли прокинеться. Після того він швидко зібрався.

Картнер знав, що має діяти швидко. Він поспішив до свого авто і поїхав у напрямку до поліцейського відділку. Його думки були лише про одне — він мусив отримати доступ до справи вбивства Алекса Рейда. Це було важливим кроком у розслідуванні і для Роуз, і для нього.

Коли він прибув у поліцію, його зустрів один з детективів. Без зайвих слів, Картнер одразу висловив своє бажання отримати доступ до інформації про справу, пов'язану з вбивством Алекса Рейда. Він намагався залишити поза увагою свою емоційну прив'язаність до Роуз, але це було складно. Він знав, що це не просто справа про вбивство, а ще й частина болісної історії її життя.

Детектив, хоча й був здивований наполегливістю Картнера, погодився, бо знали його репутацію. Він привів Картнера до комп'ютера, де зберігалася вся інформація щодо справи. Листування, свідчення, звіти — усе було перед ним.

Картнер зосередився на кожному документі, перечитуючи все знову і знову. Роуз була права, усе це було пов'язано з її дядечком і, схоже, вона була на шляху до розгадки, але, можливо, їй буде потрібна допомога, аби зрозуміти, хто насправді стоїть за його смертю.