Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Прикрашання ялинки перетворилося на справжній сімейний ритуал. Ксенія Валеріївна принесла з горища стару коробку з ялинковими іграшками — там були й скляні кулі, і фігурки, і навіть дерев'яні писані конячки.

Чоловіки вирушили назовні — Володимир Петрович приніс велику коробку з гірляндами, і тепер фасад будинку сяяв різнобарвними вогнями.

А в будинку панувала святкова метушня. Близнюки вішали на гілки срібний «дощик», Олеся з Марусею акуратно розвішувала іграшки.

— Ба, а іграшок мало!

— Треба більше! — підтримав його другий, примружившись.

— А хто винен, що їх мало?

— Ми, — зітхнули близнюки.

Проблема була очевидна — старих іграшок не вистачало, щоб повністю прикрасити пишну ялинку.

— Зараз виправимо! — пожвавилася Маруся і тут же вихопила телефон. — Тут в інтернеті повно ідей!

Усі з цікавістю подивилися на дівчинку, а вона вже впевнено водила пальцем по екрану.

— Можна зробити паперові сніжинки, — запропонувала вона.

— А можна ще зробити гірлянду з паперу! — запропонувала Наталя.

— І цукерками прикрасити! — підхопила Олеся, обернувшись до Ксенії Валеріївни. — У вас же напевно є карамельки або шоколадні фігурки?

— Ох, ну звісно! — усміхнулася господиня будинку. — На кухні ціла коробка!

Близнюки з вереском кинулися по солодощі, а жінки взялися вирізати сніжинки та клеїти паперові ланцюжки. Незабаром різнобарвні цукерки в блискучих обгортках звисали з гілок, ніби крихітні новорічні сюрпризи, а об'ємні сніжинки додали ялинці легкості.

Останнім штрихом стала гірлянда з різнобарвних паперових сонечок. Коли ялинку було остаточно прикрашено, Наталя відвела близнюків спати на денний сон, а Ксенія Валеріївна з посмішкою подивилася на Олесю й онуку.

— Ну що, дівчатка, підемо на кухню? У нас там ще багато роботи.

Олеся, ні секунди не роздумуючи, пішла слідом. У будинку вже витали теплі, апетитні запахи: підрум'янений хліб, солодкуватий аромат прянощів, і щось м'ясне, копчене, тягуче—насичене.

Кухня виявилася просторою і затишною. Шафки зі світлого дерева, великі керамічні миски, в яких уже були підготовлені інгредієнти для салатів. На дерев'яному столі стояли тарілки із зеленню, маринованими грибами, різними видами ковбас, сирів і солінь.

— Так, почнемо з салатів, — розпорядилася господиня будинку, передаючи Олесі та Марусі ножі. — Олів'є та оселедець під шубою — це в нас традиція.

— А я поріжу сир і буженину! — зголосилася Маруся, викладаючи на дошку ароматні шматки копченого м'яса.

— Ну—ну, тільки пальці собі не відріж, — з усмішкою попередила бабуся.

Олеся швидко пристосувалася до процесу. Вона різала продукти вправно й акуратно, немов ще одне полотно наповнювалося квітами, але замість фарб були варена морква, картопля і солоні огірки.

— Ти добре готуєш, Олесенько, — схвально зауважила Ксенія Валеріївна.

— Ну, я люблю готувати, — скромно відповіла та.

— Так? А що в тебе виходить найкраще?

— Я люблю експериментувати. Ще люблю пироги пекти.

— Ох, тоді завтра ти обов'язково спечеш нам свій фірмовий! — рішуче заявила господиня дому.

Олеся розсміялася, а в цей момент на кухню зазирнула Наталя.

— Уклала пацанів. Щоправда, вони обіцяли спати тільки до Різдва, а потім стоятимуть на сторожі, щоб Святий Миколай повз не проскочив.

— Якщо вони просплять хоча б годину, це вже буде дивом, — хмикнула Ксенія Валеріївна.

— Ти вже звикла до нашого будинку? — усміхнулася Наташа, підморгнувши дівчині.

— Так, тут так тепло і затишно, — зізналася Олеся, відчуваючи, як від цієї атмосфери в неї всередині розгортається щось дуже світле і тепле.

— Ну і чудово! Будь, як удома, Олесенько.

— Дякую, — щиро подякувала Олеся Ксенії Валеріївні.

Розмова плавно перейшла на Різдво, і Наташа розповіла, як запрошували Олесю відсвяткувати разом із ними.

— Мабуть, сподобалася ти Максиму сильно, якщо він запросив тебе в сім'ю на Різдво.

Олеся зніяковіла, але не встигла нічого відповісти, бо в цей момент з вулиці повернулися чоловіки.

Максим насамперед пройшов на кухню, а потім, не кажучи ні слова, підійшов до Олесі ззаду, обійняв її.

— Упіймав! — шепнув він, підсовуючи під її кофту холодні, як лід, долоні.

Олеся ахнула і скрикнула, від несподіванки смикнувшись.

— Максиме! Ох, та ти ж крижаний! — спробувала вивернутися вона, але він тільки хмикнув, ще міцніше її обіймаючи.

— Зігрій мене, Горобчику, — прошепотів він їй на вухо, викликаючи своїм жарким голосом мільйон мурашок на шкірі.

Олеся спробувала вирватися, але тут же розсміялася, коли він закружляв її в легкому вихорі. Жінки поруч, спостерігаючи за ними, з усмішками переглянулися.