Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

Ми танцювали ще довго, і хоча я ніби відключалася від проблем, чомусь я не могла позбутися цього почуття тривоги. З кожним рухом я відчувала все більше розриву між тим, що було і тим, що сталося.

Ми танцювали з Ларою до того моменту, коли я вже майже забула про все, що мене мучило. Легкий ритм музики, веселі обличчя навколо, — це все допомогло мені трохи відволіктись. Але як тільки я зупинилась, щоб перевести подих, мої думки повернулися до Нолана, і я знову відчула той холодний вакуум усередині.

— Ти виглядаєш чудово, Ясемін, — сказала Лара, коли ми обидві трохи охолонули. Вона посміхалася, але її погляд був уважним, як завжди.

— Дякую, але це не змінює того, що я думаю, — я відповіла, намагаючись триматися.

— Я знаю, — Лара нахилила голову, обмірковуючи мої слова. — Але якщо ти продовжиш сидіти в цій темряві, нічого не зміниться.

Я замовкала. Її слова були точними, і хоча мені не хотілося цього визнавати, я знала, що вона права. Я не могла бути сама собі ворогом. Якщо не буду рухатися вперед, це точно мене зламає.

Лара, здається, зрозуміла, що я занурююсь в свої думки, тому вона подала мені руку.

— Виберися з цього. Ти не одна, пам’ятаєш?

Я кивнула, і, взявши її за руку, я знову підняла голову. У мене була одна мета — не дозволити нічому викидати мене з рівноваги.

На наступний день я знову опинилася в університеті, і кожен погляд оточуючих наче нагадував про те, що я вже не та, ким була раніше. Чутки про мої стосунки з Ноланом все ширилися, хоча я навіть не намагалася заперечувати це. Просто не було сил знову пройти через цей біль.

У класі я сиділа, уважно слухаючи лектора, але мої думки не могли залишити мене в спокої. Я чекала, коли Нолан повернеться. І хоча я намагалася не думати про це, його відсутність виявилася ще болючішою, ніж я могла собі уявити.

— Ясемін, все добре? — почувся голос Лари.

Я повернула голову і побачила її стурбоване обличчя. Вона зрозуміла все без слів, я навіть не намагалася приховати це.

— Так… Я просто… — я знову не могла знайти слів. — Нолан скоро повернеться.

— Я розумію, але не зловживай цим, — Лара поклала руку мені на плече. — Ти повинна бути сильнішою за це, ти ж знаєш, що ти можеш.

Я посміхнулась, хоча ця посмішка була більше для неї, ніж для мене. Я знала, що це не просто. Але якщо я справді хочу залишити все позаду, то мені потрібно йти вперед. Незважаючи на будь-які труднощі.

І ось, коли заняття закінчилось, і я йшла на вихід, мені раптом подзвонив телефон. Здивовано глянувши на екран, я побачила ім’я Нолана.

Я затримала подих і відповіла, тримаючи телефон у руці.

— Ясемін, — його голос був спокійний, але відчувався певний холод. — Я повертаюсь завтра. Тобі потрібно бути готовою до зустрічі.

Від цих слів серце трохи пришвидшило ритм. Я не знала, чого саме очікувати, але відчувала, що щось зміниться.

— Я чекаю, — тихо відповіла я.

— Добре. До завтра, — і він поклав слухавку.

Я стояла на місці кілька секунд, розмірковуючи над його словами. Що він мав на увазі? Чому це звучало так офіційно, навіть після всього, що між нами було?

Я відчула, як у грудях знову заговорила невизначеність. Що буде далі?