Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

Галма — настільна логічна гра шашками на квадратному полі.

Ландшафтний парк на околицях Парижа.

11

За сніданком місіс Фітцг’юберт визирнула у вікно на вкритий туманом садок і вирішила звеліти покоївкам, щоб почали загортати мереживо й оксамит у вощений ситець і готуватися до переїзду в Турак36.

— Ця шинка явно переварена, — сказав полковник. — Куди запропастився Майк?

— Він попросив, щоб йому в кімнату принесли каву. Я впевнена, ти теж думаєш, що вони — ідеальна пара.

— Мелеш казна-що. Хто?

— Майкл та Ірма Леопольд, звісно ж.

— Ідеальна пара для чого? Продовження людського роду?

— Не треба цих грубощів. Я бачила, як вони вчора спустилися до озера. У тебе зовсім немає серця?

— Яким боком моє серце стосується перевареної шинки?

— Та далась тобі та шинка! Послухай же, я намагаюся сказати, що спадкоємиця сьогодні завітає до нас на обід!

Для Фітцг’юбертів величезні таці з усілякою смакотою, що їм завжди приносили до їдальні в точно визначений час, були священним ритуалом, навколо якого оберталося все їхнє загалом ледаче, безтурботне життя. Коли в залі калатав індійський гонг, повідомляючи про наближення обіду, луною йому озивався такий собі гастрономічний годинник, що безвідмовно спрацьовував у животі полковника.

— Люба, я після обіду трохи подрімаю… Перекусимо на веранді о четвертій п’ятнадцять… Скажи Альберту, щоб о п’ятій підготував упряжку.

Легкий обід у Лейк-В’ю завжди відбувався рівно о першій. Племінник попередив Ірму, що спізнення гостя вважалося смертним гріхом, тож на порозі вона про всяк випадок поглянула на крихітний діамантовий годинник, поправляючи багряну стрічку. Туман нарешті розсіявся, лишивши по собі приглушене жовтувате світло, в якому широкий фасад вілли під покровом виноградної лози здавався майже потойбічним. Оскільки Майка ніде не було видно, вона зайшла через менш формальний вхід із бокової веранди. Почувши дзвіночок, із темного викладеного плиткою коридору вийшла покоївка — повз смутну голову лося, що висіла над розмаїттям капелюхів, шапок, пальт, тенісних ракеток, парасольок, накривок від мух, шоломів від сонця і тростин. У вітальні з видом на озеро навіть повітря здавалося рожевим від важкого запаху троянд ля-франс у срібних вазах. Місіс Фітцг’юберт, яка саме сиділа на рожевих сатинових подушках, підвелася з маленького рожевого диванчика, щоб привітатися.

— Хлопці скоро прийдуть. Ось і мій чоловік — бере й несе всю глину з трояндового саду на чоботах просто в кімнату.

Ірма, яка бачила захід сонця на Матергорні37 та Тадж-Махал у місячному світлі, з усією щирістю вигукнула, що сад полковника Фітцг’юберта — найгарніше, що вона бачила за все своє життя.

— Глину з хорошого килима дуже важко вимити, — сказала місіс Фітцг’юберт. — Колись і свого матимеш, люба.

Дівчина була красунею і з гідністю носила на позір просту сукню. Плетений солом’яний капелюх із багряною стрічкою, ймовірно, був із Парижа.

— У моєї мами їх було два — перший був із Франції.

— З Обюссона?38 — перепитала місіс Фітцг’юберт.

Боже, коли Майк уже прийде?

— Я мала на увазі чоловіка, а не килим…

Місіс Фітцг’юберт жарт не розвеселив.

— Полковник колись розповідав мені в Індії, що хороший килим — найкраща інвестиція після діамантів.

— Мама завжди каже, що про смак чоловіка можна доволі добре судити за його вибором коштовностей. Тато незле знається на смарагдах.

Зів’ялий витончений рот старшої жінки розкрився сам собою.

— Справді?

Казати більше було нічого, тож обом леді залишалося хіба що з надією дивитися на двері. Нарешті вони прочинилися, і до вітальні зайшов полковник у супроводі двох старезних слинявих спанієлів.

— Ану лежати! Лежати! Так, ану припиніть облизувати лілейну ручку леді. Ха-ха! Вам подобаються собаки, міс Леопольд? Мій племінник каже, що ці дикуни занадто товсті — а де це Майкл, до речі?

Місіс Фітцг’юберт поглянула на стелю, неначе її племінник справді міг сховатися за шторами на ламбрекенах чи кажаном звисати з люстри.

— Він чудово знає, що ми обідаємо о першій.

— Вчора ввечері він щось говорив про прогулянку до Соснового лісу — але це не виправдання для спізнень, особливо коли міс Леопольд вперше прийшла до нас на обід, — сказав полковник і подивився ясно-блакитними очима на відвідувачку, відразу запримітивши на тонкому зап’ястку смарагди.

— Доведеться вам терпіти нас, стариганів. На жаль, інших гостей не передбачається. У Калькуттському клубі завжди вважалося, що найкраще, коли за обідом збирається восьмеро гостей.

— Добре,