Читати книгу - "Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей"

Полковник зиркнув на годинник.

— Не чекатимемо на того роззяву, а то риба зіпсується. Сподіваюся, вам смакує форель, смажена на грилі, міс Леопольд?

Ірма ввічливо висловила захват від форелі й навіть зналася на соусах, що до неї пасували. Полковник подумав, що його бевзю-племіннику неабияк пощастить, якщо ця дівчина йому дістанеться. Де його взагалі носить?

Спільного захоплення делікатним смаком форелі, звісно ж, аж ніяк не могло бути достатньо, щоб підтримувати розмову між трьома людьми протягом доволі тривалого обіду. Майкову тарілку вже забрали зі столу. Господарі й гостя їли мус із язика в напруженій тиші, яку коли-не-коли переривали монологи полковника про вирощування троянд чи його обурення тим, якими невдячними виявилися бури39 до Її Величності Королеви. Леді з награною емоційністю обговорювали королівську родину, консервацію фруктів — найнуднішу зі загадок для Ірми, — і нарешті, коли всі інші теми вичерпалися, — музику. Молодша сестра місіс Фітцг’юберт грала на піаніно, Ірма — «ті божественні циганські пісні» на гітарі з кольоровими стрічками. Щойно подали каву, господар закурив сигару й залишив леді на самоті на рожевому диванчику за різьбленим індійським столом. За панорамним вік­ном Ірмі було добре видно озеро, що під свинцевим небом видавалося сірим. У вітальні стало неприємно спекотно, а маленькепоморщене личко місіс Фітцг’юберт то з’являлося, то зникало в рожевому повітрі, мов Чеширський кіт із «Аліси в Дивокраї». Ну чому ж Майк не прийшов на обід? А тепер, схоже, місіс Фіт­ц­г’юберт питала, чи вміє місіс Катлер хоч трохи готувати.

— О, премила місіс Катлер! Вона готує просто божественно! У мене є її рецепт неймовірного шоколадного торта.

— Пам’ятаю, як у пансіонаті вчилася робити майонез — по краплі, дерев’яною ложкою…

Ірма спустилася з соснового лісу, де безтілесний Майк блукав у тумані. Вітальня ходила ходором.

Нарешті годинник над каміном оголосив, що настав прийнятний час, щоб іти, й Ірма змогла встати.

— Здається, ви трохи стомлена, — сказала місіс Фітцг’ю­берт. — Неодмінно напийтеся молока як слід.

У дівчини були чудові манери й видатна врода, як на сімнадцять років. Майклу було двадцять — те, що треба. Вона провела відвідувачку до дверей — певна ознака схвалення в їхніх колах — і подумала, як добре було б, якби Ірма відвідала їх у Тураку — з причин занадто складних, щоб тут детально про них розповідати.

— Не знаю, чи наш племінник казав вам, що ми плануємо після Великодня організувати для нього бал. Бідолашний хлопець знає так мало молоді в Австралії!

Після задушливої спеки вітальні прохолодне вологе повітря з ароматом хвої в садку було благословенням. Від несподіваного пориву вітру довга парость винограду здригнулася, скинула на гравій перед будинком багряне листя, а строгі троянди на круглій клумбі схилили голівки. Тоді знову запала тиша, і через озеро луною відгукнувся далекий бій годинника. Туманні прозорості ранку вже забулися. Сіре небо затягували густі шафранові хмари; сосновий ліс, мов залізна корона, оточував верхівку гори гострими шпичаками. З іншого боку лісу, далеко від верхівки, рівнини невпинно мерехтіли у хвилях медового світла, і з них поставала темна реальність Навислої скелі. Лікар Маккензі мав рацію: «Не думай про Скелю, люба дитино. Скеля — це жахіття, а жахіттям місце в минулому». Спробуй дослухатися до порад старого й зосередитися на теперішньому, на красі Лейк-В’ю, де на газоні розпускає розкішний хвіст білий павич, сірі товстуниголуби перебирають рожевими лапками, завжди вчасно лунає бій годинника, а бджоли прямують по домівках у тьмяному світлі. На плетений капелюшок впало кілька краплин дощу. Місіс Катлер саме виходила з будинку садівника з парасолькою.

— Містер Майкл думає, що скоро буде гроза. Мені так суглоби крутить.

— Майкл? Ви його бачили?

— Ось кілька хвилин тому. Він заходив передати вам лист, міс. Не знаю жодного юнака з такими приємними манерами — о ні! Ваш капелюшок!

Той саме впав на блискучий лінолеум місіс Катлер.

— Не переймайтеся. Я його більше ніколи не надягну. Дайте лист, будь ласка.

Двері найкращої спальні в будинку зачинилися, і розчарована місіс Катлер залишилася без приємної вечірньої розмови, на яку з нетерпінням чекала цілий день. А проте капелюшок все ж підняла, турботливо випрасувала стрічки та ще багато років вірно носитиме його до церкви.

Жалюзі в кімнаті Ірми були зачинені, щоб не впускати спеку. Вона щойно прочинила навстіж вікно й збиралася відкрити лист відМайка, як поперек шибки зиґзаґом змигнула блискавка. Її блакитнесвітло осяяло плакучий в’яз за вікном, на якому і листочок не здригнувся. Раптом невідь-звідки здійнявся могутній, навдивовижу теплий вітер, в’яз затремтів, і в кімнату поривом завіяло фіранки. Під барабанний дріб грому почалася гроза, і тугі хмари вибухнули найсильнішим дощем на пам’яті мешканців Гори.