Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американський психопат 📚 - Українською

Читати книгу - "Американський психопат"

251
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американський психопат" автора Брет Істон Елліс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 132
Перейти на сторінку:
в моїй долоні п’ять ампул, які я одразу ковтаю цілими, і дилер дивиться на мене, намагаючись приховати стурбованість за зачарованим поглядом, я хапаю його за шию, крекочу: «Найкращий двигун у БМВ 750 iL», у мене з рота тхне; потім я йду до телефонної будки, де несу казна-що оператору, зрештою, спромігшись назвати номер своєї кредитної картки, а потім уже говорю з головним офісом «Ексклюзиву», скасовуючи сеанс масажу, на який я не записувався. Я дивлюся на свої ноги, точніше — на лофери від «А. Тестоні», якими відкидаю з дороги голубів, це допомагає мені зібратись, і, навіть не помітивши цього, я заходжу в старий гастроном на Другій авеню, я досі спантеличений, збентежений, спітнілий, підхожу до низенької, товстої єврейки, старої та жахливо вдягненої.

— Слухайте, — кажу я. — У мене столик заброньований. Бейтмен. Де метрдотель? Я знаю Джекі Мейсон.

Вона зітхає:

— Я можу вас посадити і без попереднього замовлення, — і тягнеться за меню.

Єврейка веде мене до жахливого столика біля туалетів, я забираю в неї меню і втікаю до трохи зручнішого столика, і мене вражає те, яка дешева тут їжа: «Це якийсь довбаний жарт?» — і, відчуваючи присутність офіціантки, я роблю замовлення, навіть не глянувши вгору.

— Чизбургер. Я б хотів чизбургер, середньо просмажений.

— Вибачте, сер, — каже офіціантка. — Без сиру. Кошер.

І я гадки не маю, яку дурню вона верзе, і кажу:

— Добре. Кошербургер, але з сиром, монтерей джек згодиться, і… Господи, — стогну я, відчувши наближення судом.

— Без сиру, сер, — каже вона. — Кошер…

— Господи, це якийсь кошмар, то ти чортова єврейка? — буркочу я. — Кисломолочний сир? Просто принеси його?

— Я покличу менеджера, — каже вона.

— Байдуже. Але поки принеси щось випити, — шиплю я.

— Так? — питає вона.

— Ванільний… молочний коктейль.

— Молочних коктейлів нема. Кошер, — каже вона. — То я покличу менеджера.

— Ні, чекай.

— Містере, я покличу менеджера.

— Що за фігня відбувається? — питаю я, мене трусить, платинова картка «АмЕкс» вже лежить на масному столі.

— Молочних коктейлів нема. Кошер, — каже вона. У неї повні губи, вона просто одна з мільярдів людей, які ходять планетою.

— То принеси довбаний… ванільний… солодовий коктейль! — ричу я, бризкаючи слиною на меню. Вона просто дивиться на мене.

— Густий! — додаю я.

Єврейка йде за менеджером, і коли я бачу його, лису гладку копію офіціантки, я підводжуся і верещу:

— Йди у сраку, йобаний, відсталий жид!

Вибігаю з гастроному на вулицю, де…

Клуб «Єль»

— Які правила для носіння безрукавок? — запитує Ван-Паттен у людей за столом.

— Ти про що? — Мак-Дермотт супиться і відпиває свій «Абсолют».

— Так, — погоджуюсь з ним я. — Проясни.

— Я про те, чи вони чітко неформальні…

— Чи їх таки можна носити з костюмом? — перебиваю його я, закінчуючи речення.

— Саме так, — усміхається він.

— Що ж, як каже Брюс Боєр… — починаю я.

— Стоп, — зупиняє мене Ван-Паттен. — Він з «Морґан Стенлі»?

— Ні, — посміхаюсь я. — Він не з «Морґан Стенлі».

— Він раптом не серійний вбивця? — з підозрою запитує Мак-Дермотт і стогне: — Тільки не кажи, що це ще один серійний вбивця, Бейтмене. Тільки не ще один.

— Ні, Мак-Йолопе, він не серійний вбивця, — кажу я, розвертаючись до Ван-Паттена, але все одно ще раз повертаюся до Мак-Дермотта. — Мене це дуже бісить.

— Але ти завжди про них говориш, — скаржиться Мак-Дермотт. — І завжди таким звичним, повчальним тоном. Розумієш, я не хочу нічого знати про Сина Сема, чи йобаного Гіллсайдського Душителя[98], чи Теда Банді, чи Пір’яну Голову, заради Бога.

— Пір’яна Голова? — питає Ван-Паттен. — Що за Пір’яна Голова? Звучить вкрай небезпечно.

— Він про Шкіряне Обличчя, — кажу я, зціпивши зуби. — Шкіряне Обличчя. З «Техаської різні бензопилою».

— А, — ввічливо всміхається Ван-Паттен. — Звісно.

— І він був вкрай небезпечним, — додаю я.

— Гаразд, продовжуй. Брюс Боєр, що він робив? — запитує Мак-Дермотт, зітхаючи і закотивши очі. — Подивимось: знімав із жертв шкіру заживо? Доводив до голодної смерті? Переїжджав машиною? Згодовував їх собакам? Що?

— Та ну, хлопці, — киваю я. І дражнюсь, додаючи: — Він робив дещо значно гірше.

— На кшталт, водив їх вечеряти у новий ресторан Мак-Мануса? — запитує Мак-Дермотт.

— Це годиться, — погоджується Ван-Паттен. — Ти там був? Огидне місце, еге ж?

— Ти їв там м’ясний пиріг? — питає Мак-Дермотт.

— М’ясний пиріг? — Ван-Паттен шокований. — А як щодо інтер’єру? Щодо тих паскудних скатертин?

— Але ж ти їв м’ясний пиріг? — Мак-Дермотт тисне.

— Звісно, я їв м’ясний пиріг, і голубів, і марліна, — відповідає Ван-Паттен.

— Боже, про марліна я й забув, — стогне Мак-Дермотт. — Марлін-чилі.

— Після огляду Міллера в «Таймс», кому стане клепки не замовити м’ясний пиріг чи марліна, якщо вже там?

— Але Міллер помилявся, — каже Мак-Дермотт. — Це було гидко. Кесаділья з папаєю? Зазвичай це смачно, але ж там, Господи… — він зі свистом хитає головою.

— І дешево, — додає Ван-Паттен.

— Дуже дешево, — повністю згоден Мак-Дермотт. — І той крихкий тарт із кавуном…

— Джентльмени, — я відкашлююсь. — Кхм. Маю вас перервати…

— Гаразд, гаразд, давай далі, — каже Мак-Дермотт. — Розкажи ще про Чарльза Моєра.

— Брюса Боєра, — виправляю його я. — Він написав книгу «Елегантність: шлях до якісного чоловічого одягу». — І додаю: — Ні, Крейґу, серійним вбивцею у вільний час він не був.

— То що казав крихітка Брюсі? — запитує Мак-Дермотт і хрумтить льодом.

— Ти телепень. Книжка шикарна. Він вважає, що не варто обмежувати себе, можна носити светр-безрукавку під костюм, — кажу я. — Ти чув, що я назвав тебе телепнем?

— Так.

— А чи не каже він, що жилетка не повинна перебивати костюм? — непевно припускає Ван-Паттен.

— Так…

Мене трохи дратує те, що Ван-Паттен підготувався до розмови, але все одно просить поради. Але я спокійно веду далі:

— Якщо костюм — у вузьку світлу смужку, до нього годиться вдягнути приглушено-синю чи вугільно-сіру жилетку. Картатий костюм вимагатиме яскравіших

1 ... 49 50 51 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американський психопат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американський психопат"