Читати книгу - "Метелик"

Старий індіанець, живе в бридкому бруді під наметом, зробленим із коров’ячих шкур, напнутих шерстю досередини. Посеред намету стоять три камені з вогнем, що, як мені здається, постійно горить. Старий спить не в гамаку, а на своєрідному ліжку, зробленому з гілля на метровій висоті над землею. Намет досить великий, він, мабуть, займає з два десятки квадратних метрів. У нього нема стінок, за винятком гілок по боках, крізь які віє вітер. Я побачив двох зміїв — одного з три метри завдовжки та завтовшки з руку й другого метрової довжини з жовтим «V» на голові і подумав: «Тож, либонь, вони немилосердно б’ються між собою за курча і за яйця!» Я не розумію, як під цим наметом можуть вживатися кози, кури, вівці, та ще й віслюк. Старий індіанець старанно роздивляється мене, примушує скинути штани, з яких Лалі зробила шорти, і мене, голого, як мати народила, садовить на камінь біля вогнища. Він кладе на вогонь зелене листя, що дуже чадить і пахне м’ятою. Мене огортає задушливий дим, але я майже не кашляю й хвилин із десять чекаю, коли цей дим розвіється. Потім старий спалює мої штани й дає мені дві індіанські стегенні пов’язки — одну з баранячої шкіри, а другу з зміїної, м’яку, мов рукавичка. На руку мені надягає браслет, сплетений з ремінців із козячої, баранячої та зміїної шкіри. Браслет завширшки десять сантиметрів, він кріпиться на руці за допомогою ремінця із зміїної шкіри, який зав’язується або розв’язується, коли це треба.

На лівій щиколотці знахаря видніє велика, завбільшки з двофранкову монету, виразка, яку обсіла мошва. Час від часу він проганяє її, а коли вона надто надокучає йому, знахар посипає ранку попелом. Посидівши із знахарем, я збираюсь покинути його, і він дає мені меншого за той, що його він передав, коли захотів мене побачити, дерев’яного ножика. Потім Лалі пояснить, що коли я забажаю побачитися із знахарем, то маю передати йому цей ножик, і якщо він згодиться прийняти мене, пришле мені великого ножа. Я полишаю старого індіанця, змарніле обличчя й шия якого суцільно вкриті зморшками. У нього в роті лишилося тільки п’ять зубів — три внизу й два передніх угорі. Повіки на його мигдалеподібних, як у всіх індіанців, очах такі великі, що вони, коли він заплющує очі, нагадують круглі пухирі. Нема в нього ні брів, ні він, а рівно підтяте жорстке смолянисто-чорне волосся спадає йому на плечі. Як і всі індіанці, він носить чубчик на висоті брів.

Я простую до виходу, почуваючись ніяково через свої голі сідниці. Мені дуже неприємно. Але не треба кепкувати з індіанців, моя воля варта деяких незручностей. Лалі дивиться на мою стегенну пов’язку й вишкірює зуби, такі ж гарні, як ті перли, що їх вона добуває з морського дна. Вона озирає й браслет та другу стегенну пов’язку — із зміїної шкіри. Щоб пересвідчитися, що пройшов я окурення, Лалі нюхає мене. До речі, нюх у індіанців дуже розвинутий.

Я звик до цього життя й уже починаю думати, що мені не слід довго затримуватися тут, бо може статися так, що в мене взагалі зникне бажання йти звідси. Лалі постійно пильнує за мною, їй дуже хочеться, аби я брав якнайактивнішу участь у житті племені Наприклад, якось уже вона бачила, як я ходив рибалити, тому знає, що я вмію добре веслувати й спритно маневрувати легкою пірогою. Ось чому невдовзі Лалі висловлює бажання, щоб саме я вів пірогу на добування скойок. На жаль, це мені не підходить. Лалі найкраща пірначка серед дівчат села, її пірога привозить куди більше скойок, ніж їх привозять інші піроги, до того ж ці скойки значно більші за скойки, привезені іншими пірогами, отже, вони добуті з більшої глибини. Я знаю те, що молодий човняр, який водить її пірогу, брат вождя. Якщо я піду з Лалі, то можу посварити його з нею, отже, я не повинен цього робити. Коли Лалі бачить, що я заглиблююсь у власні думки, вона знову йде по свою сестру. І та весело біжить до нашої хижки, заходячи до неї в мої двері. Це, либонь, має якесь важливе значення. Наприклад, обидві вони приходять до великих дверей, що виходять на море. Там розлучаються, Лалі обходить хижку й заходить до неї у свої двері, а Зораїма біжить до моїх дверей. Перса у Зораїми завбільшки з мандарини й волосся не дуже довге. Воно підтяте на рівні підборіддя, а чубчик на чолі вкриває брови, сягаючи повік. Щоразу, коли її отак викликає Лалі, вони обидві купаються і, зайшовши до хижки, скидають із себе стегенні пов’язки й вішають їх на гамак. Менша завше йде від нас дуже засмучена тим, що я її не взяв. Якось, коли ми всі троє відпочивали в гамаку, Лалі, котра лежала посередині, підвелася й лягла так, що гола Зораїма опинилася біля мене.

Одного дня індіанець, який водить човна Лалі, досить глибоко поранив собі коліно. Чоловіки понесли його до знахаря, звідки він повернувся з білим глиняним пластирем на коліні. Тож сьогодні вранці везти в море Лалі довелося мені. Спуск піроги на воду, проведений достоту так, як це робив індіанець, пройшов досить добре. Я завіз Лалі трохи далі, ніж її возив індіанець. Лалі сяє з радості, що я сиджу поряд з нею в пірозі Перш ніж пірнути, Лалі намащує себе олією. Мені спадає на думку; мабуть, вода на дні, яке зовсім чорне, дуже холодна. Неподалік від нас пропливають три акулячі плавники, я звертаю на них увагу Лалі, але вона не надає їм ніякого Значення. Десята година ранку, пече сонце. Згорнувши торбинку довкола лівої руки й з ножем у піхвах, прив’язаних до її паска, Лалі пірнає, анітрохи не відштовхуючи пірогу ногами, що неодмінно зробила б інша пірначка. І з небаченою швидкістю зникає в темній воді. Либонь, її перше пірнання було розвідувальне, бо коли вона виринула, то в торбинці було мало скойок. І тоді мені в голову приходить