Читати книгу - "Аномальна зона"

Потiм вiн, нiби щось згадавши, обмацав кишенi куртки мертвого рудого, пошукав i знайшов скляну чвертку, яка дивом не розбилася пiд час сутички. Взявши її за горлечко, мов бойову протитанкову гранату, Пузир коротко та рiзко замахнувся i жбурнув пляшку об цегляну стiну.

Скло розлетiлося. Запальна сумiш змiшалася з бензином, язики полум’я лизнули стiну, потiм, незважаючи на дощ, стрiмко зазмiїлися через порожню дверну пройму всередину та до стелi. За кiлька хвилин хату-трупарню обiйняв вогонь. Цегляний трикутник, який вiв до льоху, поки що горiв погано. Пораненi люди бiля стiни кричали i рухались, намагаючись вiдповзти у безпечний бiк.

Дивлячись на дивне руйнiвне творiння своїх рук, Коля Пузир на якусь мить зачудовано завмер, милуючись червоними вогняними блисками.

Та раптом, згадавши щось важливе, повернувся в той бiк, де на землi лишився лежати поранений опер.

Бражник зник.

22

Досвiд вiйни навчив Сергiя Бражника: навiть якщо рана не смертельна, не вдавати з себе героя.

Особливо зараз, коли проти тебе — ворог, проґавлений тобою ж, не вчасно i не до кiнця прокачаний та прорахований. Не було на це часу, а тепер уже пiзно. З кулею в боцi та голими руками молодого озброєного чоловiка не взяти. До того ж, Пузирю вже нема чого втрачати. Давши слабину один раз, вiн оговтається, накрутить себе до максимуму, зробить кiлька крокiв i довершить справу, до якої ще пару хвилин тому не вiдчував себе до кiнця готовим.

Тому, стежачи за дiями Пузиря з-пiд напiвприкритих повiк, не рухаючись i старанно вдаючи непритомного та пораненого тяжче, нiж здається вороговi, Бражник вибирав зручний момент. Видно, для Колi, як i для цiєї трiйцi, важливiшим у цю хвилину було знищення всiх можливих слiдiв своєї могильницької дiяльностi, а вже потiм — гасити свiдкiв. Тим паче, що вiн, свiдок, лежить весь у кровi i цiлком безпечний.

Щойно Пузир рушив до машини, Сергiй поворушився, скреготнувши зубами вiд болю, повiльно поповз головою вперед в бiк тiєї високої хати, котра недавно правила йому за пункт спостереження. Якби у той момент Коля на хвилинку вiдволiкся вiд своєї справи, то помiтив би пересування пораненого. Цього Бражник боявся найбiльше: хоч як, а доведеться тодi вдавати героя i приймати бiй на невигiдних для себе умовах. Ясно, жодної пiдмоги старлей не викликав. Чекати милостей нема вiд кого. Така реальнiсть робила Сергiя ще лютiшим. Здаватися просто так вiн не збирався, особливо — якомусь Пузирю.

Мiж тим, той, здається, з головою полинув у своє заняття.

Коли хата-трупарня запалала i вiн нарештi згадав про Бражника, той уже наближався до рятiвної хати.

Останнi метри долав клишоногим бiгом, звiвшись на ноги, тримаючись за поранений бiк та хитаючись на бiгу.

За спиною гримнув пострiл.

23

Побачивши пропажу майже вiдразу, Пузир скинув руку i вистрiлив, не цiлячись.

Сахнувшись вiд звуку пострiлу, капiтан поточився i ледь не впав. Та в останнiй момент втримався за стiну i, далi допомагаючи собi рукою, заштовхнув себе всередину хати, навiть прикривши за собою розхитанi дверi.

Чи то Колi здалося, чи дощ справдi посилився… Вiн озирнувся на пожежу. Ще загасить, чорт забирай. Не хотiлося б, дуже не хотiлося. Потiм Пузир знову глянув на хату, всерединi якої сховався поранений капiтан.

— Ага, — сказав сам до себе, виклацнув магазин з рукiв’я, перевiрив — патронiв вистачить.

За спиною стогнали i лаялися тi, з ким вiн до сьогоднi досить вигiдно для себе дружив. Нiчого, мужики, для вас теж лишиться патрончик. Тепер Колю Пузиря почала охоплювати та сама ейфорiя, котра пiдштовхує продовжувати полювання. Загнавши обойму назад, вiн мiцно стиснув рукiв’я «Макарова» i впевненим кроком мисливця, яким володiє бажання добити дичину, рушив до хати.

Спочатку — Бражник.

Потiм — iншi.

Те, що вiн стрiляє з табельної зброї, — дурня. Опер карного розшуку — не тупий журналюга, вiд якого зранку горiлкою тхне. Цього шукатимуть вiдразу i старанно. Доведеться випереджати подiї i на ходу придумувати, як на нього напали, як заволодiли пiстолетом, як стукнули по головi, як оклигав i прибiг уже пiд завiсу, коли капiтан сам упорався з бiльшiстю ворогiв.

Звучатиме, мабуть, не надто переконливо.

Тiльки ж це аномальна зона. Тут усе можливо. I зрештою, тут i без Пузиря такий рейвах почнеться…

Краще спробувати викрутитись, нiж залишити живим когось iз свiдкiв, нарiзати гвинта, перейти на нелегальне становище, хоча рано чи пiзно знайдуть. А викрутитися реально: у цих субчикiв, до речi, хазяїн є. Поставити його перед фактом, нехай мозок включає.

Дiзнається, що живих свiдкiв нема i все згорiло — допоможе. Нiкуди не дiнеться.

З такими думками старший лейтенант Пузир пiдiйшов до високої хати, потягнув на себе дверi, ступив у коридор. Металеву драбину побачив вiдразу. Слiди кровi на пiдлозi поруч з нею — теж. Пiднявши голову, глянув на квадратну пройму, до якої вели сходи.

— Ага.

Сказавши так, Пузир, лiвою рукою допомагаючи собi, а праву з пiстолетом тримаючи перед собою, полiз на горище.

Довкола вже стало зовсiм темно.

24

— Вилазь! — крикнув Пузир у вогку темряву горища.

Вiдповiддю була тиша.

— Сєрий! Вилазь! Все, приїхали! Ти ж тут, знаю я тебе!

Знову не почувши вiдповiдi, Пузир залiз на горище, випростався i сторожко повiв пiстолетом перед собою.

— Дiстану все одно! — попередив вiн.

— Стiй, де стоїш! — почулося з темряви.

Бражник говорив з далекого кутка горища. Голос звучав слабкувато, вiн часто та голосно дихав.

— Чого ти? — запитав Пузир.

— А ти чого?

— Нiчого… Слухай, капiтане…

— Це ти мене слухай! — перебив Бражник, i хоча Коля не бачив його, тiльки щось темне ворушилося в кутку, вiн вiдчув: той хоч i поранений та неозброєний, але впевнений у собi та своїх силах.

Вiд цього Пузирю зробилося зовсiм не по собi. Бажання застрелити капiтана вже дорiвнювало бажанню розстрiляти власнi страхи.

— Кажи!

— Це ти кажи — як вирулювати зiбрався?

Опер нiби читав його думки.

— Тобi яка рiзниця? — вигукнув Пузир, намагаючись не думати про те, що в самого не готова вiдповiдь.

— Велика, Миколо! — Бражник стримано застогнав. — Дуже велика! Якщо ти зараз не стрiлятимеш, розкажу, як ми з тобою разом банду лiквiдували.

— Ага! Потiм раз — i посадиш мене!

— Не вийде, старлею! Якщо я спочатку скажу одне, а потiм — iнше, це повна херня буде! У мене жiнка, двоє дiтей, давай домовлятися. Тим