Читати книгу - "Аномальна зона"

— Нє… — визнав Пузир.

— Бач, як ловко все витанцьовується, — з темряви знову долинув стогiн. — Я покликав, ти приїхав. Якщо всi троє мертвi, з тобою їх нiяк не пов’яжуть. Вигребемо, Коля, давай, слухай мене!

— Бiда не мине! — в тон вiдповiв Пузир, хоча черв’ячок уже гриз його зсередини: це ж можна своїх не вбивати, ще й героєм з цiєї гидоти вийти…

— Бiда вже прийшла, Миколо! Давай, думай!

— Знаєш… Iди краще сюди, ближче… Чого ми через все горище говоримо?…

Черв’ячка Пузир придушив. Вiн дуже мало знав про капiтана Бражника, та йому чомусь здалося зараз: вiн — iще той вовчисько, обдурить — не дорого вiзьме, хiба з таким вовком можна вести серйознi переговори, домовлятися? Скiльки йому? Десь пiд сорок? А досi в капiтанах i досi в органах.

Знав i бачив Коля Пузир таких капiтанiв.

Убивати таких треба.

— Добре. Домовимось. Пiдходь!

Зробивши крок уперед, Пузир приготував зброю.

— Ну, раз ти так… — промовив Бражник з темряви позбавлену жодного змiсту фразу, а тодi голосно, на всю силу легенiв, зiбравши в собi останнi сили, навiть не вигукнув, а гаркнув голосом армiйського сержанта: — ПАДАЙ! ВПЕРЕД!

Через несподiванку i командирський тон, якому патрульний звик пiдкорятися на розведеннях, Пузир iнстинктивно подався вперед, трошки штовхнувся ногами, завалився на пiдлогу.

Не був Коля огрядним.

Та для прогнилих за два з гаком десятки рокiв дошок стелi сiмдесяти двох кiлограм живої ваги, яка з розмаху впала на них, виявилося бiльш нiж досить.

Вони затрiщали, провалились, i Пузир, зойкнувши та махнувши руками, полетiв униз…

Частина 3

МІЖ ДВОХ СВІТІВ

1

Вiсiмнадцять.

Вiсiмнадцять мертвих тiл.

Вiсiмнадцять трупiв, дванадцять чоловiчих, шiсть жiночих. Навiть при наявностi слiдiв розкладу на частинi їхнiх облич, все ж таки всi вiсiмнадцять були придатнi для iдентифiкацiї.

Чоловiки рiзного вiку — вiд тридцяти до сiмдесяти семи. Жiнки в основному старшi, мiж п’ятдесятьма та вiсiмдесятьма роками.

Коли пiдмога наспiла, стало зовсiм темно. Але хата-трупарня палала, тож нiхто не блукав. За цей час поранений Бражник зумiв обережно, аби так само не провалитись крiзь стелю, спуститися з горища, дiстатися до непритомного Пузиря, закувати Колю в його ж наручники i навiть дотягнути його до мiсця основної драми.

Капiтана застали бiля його машини. Рана виявилася хоч i серйозною, та не настiльки, аби зовсiм позбавити його можливостi рухатися. Якось дотягнувся до автомобiля, забрався всередину — там була аптечка. Вiн не знав, що кавалерiя вже на пiдходi…

У наступних оперативно-слiдчих дiях капiтан участi не брав.

Хтось перев’язав його. Потiм — знеболюючий укол, пiсля якого Сергiй нарештi дозволив собi знепритомнiти: дала про себе знати втрата кровi. Лiкарi з’явилися десь за годину, героя дня довезли в лiкарню, куди примчала дружина i де вiн прийшов до тями пiд ранок. Тодi ж дiзнався вiд Кiри подробицi.

2

Власне тодi, з самого ранку, Березовська ще сама нiчого не знала.

Бо спочатку, як вона дiзналася, гасили пожежу. Потiм поставили до вiдома начальство рiзного калiбру. Зовсiм пiд вечiр новина долетiла до Києва, в головне мiлiцейське управлiння. Звiдти надiйшла команда, якої, в принципi, всi й чекали: до ранку жодних активних дiй у Пiдлiсному не починати.

По-перше — вже нiч, там нема електрики, пiд свiтлом автомобiльних фар будь-яка робота подiбного масштабу марна, отже, на мiсцi пригоди залишити посилений пост охорони i чекати свiтанку.

По-друге, треба узгодити дiї мiлiцiї з мiнiстерством з надзвичайних ситуацiй, бо зони вiдчуження — їхня парафiя.

По-третє, мiсцевi правоохоронцi повиннi розiбратися, в чиїй компетенцiї подiбна справа. Заодно визначитись, як так сталося, що один працiвник мiлiцiї опинився в зонi вiдчуження без жодного на те дозволу. Взагалi — чому опер житомирського мiського карного розшуку потрапив на чужу територiю i почав там стрiлянину.

Ще: чому капiтан Бражник застосував зброю, причому — навiть не табельну, а якийсь лiвий пiстолет.

Нарештi, яким боком у цю iсторiю вплутався iнший працiвник мiлiцiї, чому офiцери стрiляли один в одного, чому один поранений, другий — скалiчений.

Словом, усi, хто повинен був контролювати ситуацiю, але не зробив цього i профукав її, на восьму годину наступного ранку повиннi були настрочити щонайменше кiлограм пояснювальних записок.

Сергiй зовсiм не здивувався, що Кiра виявилась нiяк не причетною до всього, що почалося. Застреленого рудого бiйця доправили в морг, двох уцiлiлих — Головного та обгорiлого — завезли в обласну лiкарню, поклали в окремi палати, поставили бiля них охорону, а допитували їх iншi люди. Бо жодна зi справ, якими займалась слiдча прокуратури Березовська, пригоди в Пiдлiсному не стосувалася. Формально Кiра могла займатись замахом на життя Вiктора Шамрая, але, перейнята пошуками Бражника, вона навiть не встигла таку справу порушити. Тому про всi зiзнання тiєї ночi вона дiзналася лише в загальних рисах та й то — пiд ранок.

Саме тодi в Пiдлiсному почали витягати з льоху мертвi тiла.

Вже по обiдi про цих людей з’являлися першi вiдомостi. А до вечора, коли житомирська мiлiцiя отримала фотокартки всiх вiсiмнадцяти, з мертвої точки зрушило вiдразу вiсiмнадцять справ про зникнення самотнiх людей, котрi або стояли на облiку в наркологiчному чи психоневрологiчному диспансерi, або просто мали проблеми з психiкою чи алкоголем.

3

Влiтку минулого року пiшла з дому i не повернулася мешканка Новоград-Волинського району, сiмдесятирiчна самотня бабуся Валентина Миколаївна Гороховець.

За два мiсяцi до того над нею взяв опiку благодiйний фонд «Надiя», головний офiс якого зареєстрований у Києвi. Згiдно з документами, її невеличкий сiльський будиночок переходив на баланс фонду, якщо протягом року жiнку не знаходили. Старенька жила сама i поступово впадала в маразм. Фонд, взявшись опiкуватись її долею, налагодив регулярне медичне обслуговування: до старої три рази на тиждень навiдувалися медсестра i соцiальний працiвник. Сусiди пiдтверджували це. Так само пiдтверджували: бабця могла пiти кудись свiт за очi, особливо — влiтку. Її знаходили або в довколишньому лiсi, або по дорозi в сусiднє село, або, в кращому випадку, — на околицi рiдного.

Психiчно хворi та алкоголiки вiд того часу почали зникати в рiзних мiстах та селах областi. Лише в самому Житомирi таких, серед загального числа зниклих, виявилося шестеро. Як правило, то були мешканцi околиць. Зазвичай нiкого, хто б доглядав за ними, не було.

Чотири зникнення пов’язанi з дiяльнiстю фонду «Надiя». П’ятьох опiкала релiгiйна органiзацiя «Добра громада», офiс якої знаходився в примiськiй зонi Житомира. Семеро передали свою нерухомiсть