Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників 📚 - Українською

Читати книгу - "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 72
Перейти на сторінку:
золотого коня, та й заборонили панні, аби не сказала, бо і вона загинула, і мусила забожитися перед ними, що нікому не скаже, — і поїхали. А цар як зобачив золотого пташка і коня, і панну, то зараз казав зробити бал; і повідає

гостям, що то його сини привезли з дороги, а за молодшого і не згадав; та тут вже мало бути в царя весілля, старший син мав брати шлюб, але не було добрих музик, аж найшовся такий один, що як заграє, то най і банда сховається. — І зараз обіймила того музику і поцілувала, та й каже: — О, тепер ти мій, а я твоя!

Гості аж зумілися, а вона каже цареві:

— Татку! Оце ваш молодший син, то він усе винайшов — і золотого пташка, і золотого коня, і мене з морів, бо моя нога не була на сухій землі, відколи я вродилася, аж він мене привабив.

І зараз цар поклав корону на свого молодшого сина і випровадив до шлюбу, а старшим каже так:

– Ідіть собі від мене! Аби мої очі не виділи і вуха не чули за вас.

І вигнав у світ, а молодшому дав половину свого царства, і жили собі красно аж до смерті.

Казка про гоніння мачухи

Як були собі дід та баба, і було в них по дочці. У діда й корова була. От мачуха й говорить до дідової дочки:

— Жени корову пасти.

І дала їй кужіль прясти. Вона погнала та й плаче дорогою. А корівка питає:

— Чого ти, дівонько, плачеш?

— Як же мені не плакати, дали кужіль прясти.

— Не журись, — каже, — поклади мені кужіль у ліве вухо.

Вона покладе, а з правого вуха виймає вже попрядений. Та оце як стане смеркатися, і пожене корову додому.

От мачуха бачить, що вона таку гарну пряжу носить, та й каже до своєї дочки:

— Гони, доню, ти пасти корівку і кужіль бери.

Та й пожене та на поле й каже:

— Сороки, ворони! Летіть до мене кужіль прясти!

То сороки й ворони поназлітуються і порозхапують кужіль, та й порозносять по гніздах. Увечері вона й пожене ту корівку додому. Додому прижене, то мати й питає її:

— А що, доню? Попряла кужіль?

— Ні, мамо, не попряла. Сороки та ворони поросхапували.

То мачуха до діда:

— Заріж та й заріж, діду, корову.

От дідова дочка погнала корівку пасти. Жене та й плаче. Так корівка й питає:

— Чого це ти плачеш, дівонько?

— Як же мені не плакать, якщо тебе хочуть зарізати?

От і говорить тая корівка:

— Слухай де, дівонько! Як будуть мене різати, так ти просися кишечки мити. Та як будеш мити, то там знайдеш двоє яблучок. Ти їх посади, так повиростають яблуньки.

От ту корівку й зарізали. Дідова дочка й проситься кишечки мити. От пішла на річку та й миє, аж там двоє яблучок — одне золотеньке, а друге срібненьке.

А бабина дочка вгледіла та й женеться за нею — хоче однять. Так та у кропиву їх і кинула. Коли ж виросла яблунька: на ній срібненьке яблучко, золотеньке яблучко, а під яблунькою — криничка.

Аж їде одного разу там пан та й говорить:

— Хто мені те яблучко золоте чи срібне вирве, тому я половину панства оддам.

От бабина підскочила — хотіла вирвати яблучко, так яблунька — вгору, хотіла водички з кринички набрати, а криничка — вниз.

Дідова ж прийшла, водиці набрала, яблучко вирвала та й дала панові. От він їй і говорить:

— Я тебе візьму заміж.

І взяв її з собою.

От згодом вони собі й дитинку нажили. Послали до батька узвар і просять того батька у гості до дітей. А мачухи й не просять. Так вона й каже:

— Як таки можна, щоб я не поїхала до своїх дітей?

І поїхала з дідом, і взяла свою дочку на віз, і вкрила шкурою та й приїхала туди. А вона була відьмою та мачуха. От і зробила дідовій дочці так, щоб вона козою побігла, а свою дочку, теж відьму, поклала на місце тієї дідової дочки в ліжко.

А мала дитинка все плаче за мамою.

В того пана був парубок, він і говорить:

— Пане мій милий, пане мій любий! Дайте мені дитину, понесу я її погуляти.

А пан каже:

— Неси.

Він і поніс дитину до болота та й кличе:

Ой рись-коза! Твій син плаче,

Твій син плаче, їсти хоче.

А вона й одказує:

Біжу, лечу, мій синочку!

Пісок очі забиває,

Очерет ніжки підкошує,

Бистра вода не пускає.

От прибігла дідова дочка, із себе шкіру скинула, а сама за дитину, сіла, годує та гірко, гірко плаче!

Погодувала, оддала парубкові дитиночку та й знов побігла. На другий день ізнов дитина плаче. Він знов проситься:

— Пане мій любий, пане мій милий! Дайте мені дитину, понесу я її гуляти.

Поніс та й кличе:

Ой рись-коза! Твій син плаче,

Твій син плаче, їсти хоче.

То вона й біжить:

Біжу, лечу, мій синочку!

Пісок очі забиває,

Очерет ніжки підколює,

Бистра вода не пускає.

От прибігла та з себе шкіру скинула і нагодувала дитинку.

Парубок одніс дитинку. Вона добу знову спить. Тоді пан його й питає:

— Що це значить, що ти оце понесеш дитину гуляти, то вона й не плаче?

Так парубок давай йому признаватись:

— Що ж, — говорить, — твоя, пане, жона побігла козою.

От вони тоді й пішли удвох до болота. Парубок і кличе її:

Ой рись-коза! Твій син плаче,

Твій син плаче, їсти хоче.

Біжить дідова дочка:

Біжу, лечу, мій синочку!

Пісок очі забиває,

Очерет ноги підколює,

Бистра вода не пускає.

Прибігла, скинула з себе шкіру, взяла дитинку та так плаче!

— Тепер, — каже, — моя дитинонько, в останній раз побачимось, а то далеко вже поженуть мене, не почую, як будуть звать!

А пан узяв та й укинув її шкіру в огонь. Як затріщить А вона почула та в кущ — нема шуби! Тоді пан швидко її накрив, і пішли вони додому та й живуть собі.

А тих відьом рознесли кіньми.

Про сестричку Оленку та її брата Івасика

В одному селі жили чоловік і жінка. Мали вони дівчинку Оленку і хлопчика Івасика. Добре їм жилося. Але людина ніколи не знає, що її завтра чекає. Вмерла в господаря жінка, і він

1 ... 49 50 51 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників» жанру - 💛 Інше / 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Русалчин тиждень: Казки про русалок, водяників, болотяників, криничників"