Читати книгу - "Чотири танкісти і пес – 1"

– «Граб», «Дуб», «Бук», «Сосна», «Ялина», «Модрина»… Я – «Вісла», я – «Вісла». Доповідайте, як чуєте… Прийом.

Це була Ліда. Вона говорила сонно, неквапливо, таким голосом, ніби її щойно розбудили.

– «Вісла», я – «Ялина». Чую вас. Прийом.

– Я – «Дуб». Чую вас.

Роти доповідали одна за одною, здавалося, спокійно, хіба що тільки трохи швидше, ніж треба було. Янек почекав і доповів останній:

– «Вісла», я – «Граб». Чую вас добре. Прийом.

Він не сказав «Граб-один», назвав позивний усього взводу, хоч вони були самі – один танк. Хорунжий Зенек разом з усім екіпажем згорів, коли викликав на себе вогонь, прикриваючи їхній рейд на допомогу оточеному батальйону. Загинув швидше, ніж доварився бульйон з курки яку піймав механік. Третю машину через день підбило – снаряд влучив у мотор; танк відтягнули транспортером і поставили біля штабу як нерухому вогневу точку.

– Я – «Вісла», чую вас усіх. Тебе, «Граб», теж. Янек не знав, як йому розуміти останні слова – чи це їхній танк вирізняють серед інших, чи, може, то просто насмішка. Знизав плечима, невдоволений, що це трохи ще вразило його. І з радістю подумав, яким простим і щирим було його нове знайомство. «Якщо вцілію в бою, то, може, за кілька днів одержу лист із госпіталю. Тоді я напишу їй, що ми назвали свій танк «Рудий». І ще напишу: «Це по кольору твого волосся, Марусю…»

Почала бити артилерія. Пострілів не чути було, снаряди не свистіли вгорі, хоч і вибухали десь недалеко попереду. Видно, стріляли з того боку, з заходу, Янек тільки здогадувався про це, але побачити не міг – заважав молодий сосняк.

– Дзьобають у фільварок, – пояснив Семен. – Певно, тепер уже скоро…

З башти танка понад зеленими верхівками деревець – не більше, як за шістсот метрів, видно було групу кам'яних будинків з майже сліпими стінами, тільки де-не-де позначеними прямокутниками віконець. У просвіті між двома будинками Янек бачив частину подвір'я, вибруко-вану великим камінням дорогу праворуч від будинків, а трохи ближче – рідкий сад з яблунями, під якими стояло кілька різноколірних вуликів. Навколо хлівів і стаєнь саме зараз вибухали снаряди, здіймаючи стовпи куряви, а один із них зірвав маскування з гармати, що стояла при дорозі. Василь навів туди свою гармату, але не стріляв.

– Нема ще? – запитав Коса.

– Тиша.

Здалеку, з-за фільварку, з того боку, де за спаленим селом розкинувся ліс, долинуло стугоніння моторів, а тоді – постріли танкових гармат. Семен зрозумів, що там десь має бути командир, і наказ наступати передали прямо, а не по радіо. «Вони пішли, а ми тут стирчимо в засідці, – подумав він. – Сонце стоїть за нами, з німецької сторони нас не видно».

З півдня на невеликій висоті вирвалась ланка літаків. Поблизу фільварку вони змінили стрій і поповзли один за одним, мов нанизані на нитку; передній раптом пірнув униз і скинув бомби. Потім він пішов угору, а другий кинувся в атаку, і саме в цю мить із землі здійнялися високі стовпи піску, змішаного з кусками обгорілих балок і цеглою з розбитих коминів.

– Що там діється? – неспокійно запитав Саакашвілі.

– Німці б'ють по наших, прокляті, – вилаявся Єлень. – Ось, гляньте-но, халупа рушила з місця.

– Бачу, пильнуй за нею, запам'ятай, де стане, – відповів Семен.

– Ударимо по ній?

Василь промовчав. Не поспішаючи, спокійно, перевів гармату, взяв на приціл повзучий дах. Неважко було вгадати, що сталося. Якийсь танк, чи самохідна гармата, замаскована в хаті, рушає з місця і тягне на собі дах разом з балками. Його легко було знищити, але тоді довелося б виявити свою позицію.

Літаки скинули бомби і тепер, мов роздратовані оси, кололи за селом ліс довгими жалами черг із кулеметів і скорострільних малокаліберних гармат. До землі потягнулися смуги – то летіли кулі й снаряди. Клуби ку-_ ряди, знятої вибухами бомб, розповзались у спокійному повітрі. І все це діялося зовсім близько перед ними – не далі, як за півтора кілометра. На саму думку про те мороз проймав тіло.

Із сходу, над танками, що стояли, причаївшись, промчали дві пари винищувачів. Німецькі бомбардувальники припинили атаку й кинулися навтікача. Один із них пізно помітив небезпеку і не встиг утекти – пробитий зверху кулеметною чергою, він загорівся і впав у ліс.

Винищувачі погналися за ворожими літаками на захід, і небо знову стало чисте. Тільки з-за будинків фільварку стріляли з гармат німецькі танки й погавкували міномети. Снаряди падали за селом, а тут, на узліссі, біля молодого сосняка, панувала тиша.

– Відбили наших? – спитав Саакашвілі.

– Відбили.

– Чого ми гаємо час, вони ж… – схвильовано озвався Янек.

– Хай йому біс! – перебив його Гжесь.

– Ти ж сам питав уночі, – звернувся Семен до Коса, – звідки ми знаємо, що противник зробить необережний рух. Знаємо, що він повинен його зробити. І ждемо тієї хвилини, коли ворог забудеться або в „чомусь помилиться.

У танку на довгі хвилини запала тиша. Під бронею ставало дедалі тепліше; в приціл видно було, що небо зблідле, провіщаючи спеку. Шарик, наївшись свіжого м'яса, спокійно спав. Єлень, який звик оцінювати всі події з філософської точки зору і довго нічого не брати ¦ близько до серця, теж задрімав, хитнувся, вдарився головою об броню, прокинувся й позіхнув. Янек вийняв затвор із кулемета, оглянув, здмухнув невидиму пилинку і знову поставив на місце.

Вони по-різному переносили тягар очікування. Коли б зранку одразу ж пішли в бій, то не було б часу думати. Тепер же, коли вони знали про невдалу атаку танкової роти, що стояла на другому боці села, уява малювала спалені танки, розірваних осколками людей. У цоканні танкового годинника, в легенькому шумі вітру, у повільно спливаючих хвилинах вчувався страх. Гжесь простягнув руку до вогнегасника і, ледь торкнувшись, відсмикнув. Замугикав пісеньку й одразу ж обірвав. Перевірив замок люка, погладив брощо.

– Хороший «Рудий», – прошепотів і голосно додав. – Василю, видно щось?

– Побачу – скажу.

Між будинками фільварку через рівні проміжки часу кілька разів простогнали міномети, віялом розкидали міни по лісі. Семен бачив, як обслуга, міняючи позицію, тягне міномет і встановлює його в окопі біля акації. Запам'ятав місце, де вони сховалися, поглянув, чи стоїть при дорозі гармата й де зараз той німецький танк, замаскований під дахом.

– Нічого важливого, фріци нервуються і трохи шумлять.

Вдруге з заходу озвалась радянська батарея гаубиць. Фонтани вибухів бризкали між будинками, один із снарядів розбив кам'яний ріг обори.