Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

виступили проти федералізації і тим більше проти референдуму про приєднання до Росії. Відсутність шахтарів серед сепаратистів у регіоні, який називається «шахтарським краєм», позбавляє проросійських бойовиків ідеологічної переваги виступати від імені місцевого робітничого класу. У Києві сподіваються, що шахтарям набридне війна у них під боком і вони самі виступлять проти сепаратистів. Але це навряд чи станеться знову ж через принципову регіональну корпоративність Донбасу. Донбас визнає тільки жорстку та сильну руку, і бажано «свою». Якщо «рука Києва» виявиться сильнішою проросійських бойовиків, то Донбас буде змушений визнати Київ. 12 травня 2014 року. Україна. Похорон і «референдум»

Людині властиво боятися найгіршого, але таємно сподіватися на краще. Однак іноді настають часи, коли це правило не спрацьовує і люди стають фаталістами, не очікуючи від найближчого майбутнього нічого, крім ка­тастрофи. Велика частина громадян України саме з такими почуттями очікувала «святкування» культового радянського свята 9 Травня — Дня Перемоги над фашистською Німеччиною. Саме в цей день очікувалася різка ескалація насильства на сході та півдні України, яка мусила за два дні трансформуватися в нову, більш масову проросійську революцію, метою якої стало б спочатку проведення референдуму про самостійність, призначеного на 11 травня, а потім вже і фізичне відділення Південного Сходу від держави України. Проте вже за тиждень до Дня Перемоги можливий успіх широкого проросійського повстання було поставлено під сумнів не тільки трагічними подіями в Одесі, а й неможливістю сепаратистів узяти під контроль нові території в Луганській і Донецькій областях. В Одесі, місті, де проживає один мільйон жителів, атака 400 сепаратистів на марш за єдність України викликала контратаку двох тисяч прихильників єдиної України, що закінчилася смертями майже 50 осіб, в основному прихильників Росії. При цьому біль­шість жителів Одеси політикою не цікавляться, і на ці трагічні події вони майже не відреагували. Спроби проросійських сил «розгойдати» ситуацію в інших містах теж успіху не мали. Антитерористична операція поблизу кордону з Росією, в результаті якої було заблоковано з усіх боків взяте сепаратистами під повний контроль місто Слов’янськ, хоч і викликала багато критики, але свою головну мету виконала. Сепаратисти зі Слов’янська не змогли розширити зони свого контролю на прилеглі міста й містечка. Може, тому раптом президент Путін і звернувся до сепаратистів із проханням перенести референдум із 11 травня на більш пізні дати. І тут уперше сепаратисти заявили, що вони Путіна поважають, але «референдум» усе одно проводитимуть 11 травня. Можливо, так спочатку і було заплановано: Путін просить сепаратистів щось зробити, вони цього не роблять, після чого Путін розводить руками і говорить усьому світу: «Бачите, Росія не має ніякого впливу на цих сепаратистів». Але, цілком можливо, причиною такого прохання міг бути й аналіз ситуації в Донбасі, й розуміння російськими кураторами українських сепаратистів, що провести запланований «референдум» так, аби він мав хоч трохи легітимний вигляд, неможливо.

Одначе надія на початок повстання саме в День Перемоги у сепаратистів залишалась. Адже цього дня сотні тисяч людей, особливо старшого віку, виходять на традиційну демонстрацію. Цього дня завжди на демонстрацію виходять українські комуністи з червоними радянськими прапорами, виходять ветерани Другої світової війни з приколотими до лацканів піджаків і військових кітелів «георгіївськими стріч­ками». Росія вже давно ввела «георгіївську стрічку» в ужиток як символ перемоги над фашизмом. А віднедавна «георгіївська стрічка» стала символом сепаратистів, символом і відмітним знаком усіх, хто готовий відстоювати в Україні інтереси «Великої Росії».

І ось, коли настало 9 травня, донбаські сепаратисти вирішили відзначити День Перемоги захопленням іще одного великого міста поблизу кордону з Росією — Маріуполя. Весь день у центрі міста тривало протистояння між українськими військовими, які захищали кілька адміністративних будівель, і великими групами сепаратистів. До вечора сепаратистам удалося захопити і спалити міське управління міліції, убивши при цьому кількох міліціонерів і начальника ДАІ Маріуполя та захопивши в заручники тяжкопораненого начальника міліції. Українські військові, яких постійно оточували, не даючи їм оборонятися, натовпи беззбройних сепаратистів, відступили з міста. В цей же час снайперами сепаратистів по військових вівся прицільний вогонь, у результаті якого було вбито двох офіцерів і кількох поранено. Місто залишилось і без міліції, і без армії. Почалися грабежі та мародерства. Тривало це більше доби, поки самі робітники місцевого великого металургійного заводу, що належить донецькому олігарху Рінату Ахметову, не почали патрулювати місто. Одночасно Рінат Ахметов звернувся до української влади з проханням припинити антитерористичну операцію в Донбасі й вивести всі військові з’єднання. А він у свою чергу з робітників своїх заводів і фабрик створить власну армію, яка забезпечуватиме в регіоні лад. Київська влада сприйняли таке прохання як провокацію і заявила, що військові продовжать боротися з терористами в регіоні до цілковитої перемоги.

Роль «господаря Донбасу» Ріната Ахметова стала викликати ще більше питань минулого понеділка, коли самопризначений губернатор Донбасу Павло Губарєв заявив в ін­терв’ю російським журналістам, що Рінат Ахметов оплачує діяльність сепаратистів. Мені не зрозуміло, навіщо лідеру сепаратистів повідомляти про те, хто дає їм гроші на діяльність?! Така заява може означати тільки одне: в таборі сепаратистів стався розкол і почалася конкуренція за місце губернатора майбутньої «вільної території».

11 травня Маріуполь одночасно ховав 9 загиблих у День Перемоги громадян і «голосував» за незалежність від України. На майже 500 тисяч жителів у Маріуполі відкрили чотири пункти для голосування. Біля чотирьох пунктів одразу виникли черги, які зняли оператори російських телеканалів, аби показати масовість і організованість голосуючих. Українським журналістам ні фотографувати, ні знімати на телекамери хід референдуму не дозволили. Щоправда, українські журналісти могли знімати і фотографувати інший референдум, який улаштував у цей же час в Донбасі губернатор Дніпропетровськой області, олігарх і давній друг та спонсор Юлії Тимошенко Ігор Коломойський. У бюлетені для цього референдуму було тільки одне питання: «Чи хочете ви, щоб ваш район приєднався до Дніпропетровської області?» За даними організаторів цього референдуму, в ньому взяли участь близько 2,5 мільйона жителів.

Говорити про кількість «тих, хто проголосував» за самостійність Донбасу не має сенсу, адже навіть російському жур­налісту, співробітнику радіо «Эхо Москвы», сепарати­сти теж запропонували проголосувати. Мирні громадяни, які підтримують сепаратистів, — а таких чимало, приходили голосувати цілими сім’ями й навіть із тваринами: котами та собаками. Собаки та коти не голосували, але на дітей бю­летені для голосування видавали. При цьому показувати паспорт із місцем реєстрації було не обов’язково. У деяких районах місцем для голосування ставала легкова машина, припаркована на дорозі. В інших місцях — просто столик із пластиковим ящиком, за яким сиділа жінка, яка видавала і