Читати книгу - "Лука і вогонь життя"

Задрижала земля.

— Це землетрус? — запитав Лука.

— Ні, — відповіла сумно Дуринда. — Значно гірше, ніж землетрус. Це кілька сотень розлючених богів рухаються з величезною швидкістю. Чотирьом драконшам такої юрби не зупинити.

Ведмідь Собака з несподіваною рішучістю зробив крок уперед.

— Іди! — сказав він Луці. — Іди вже. Ноги в руки — і пішов, bhag jao, вшивайся. Встав і пішов. Ми з ведмедем на якийсь час їх затримаємо.

— Як? — насмішкувато запитала Дуринда.

— Покажемо їм те, що найкраще вміємо, — сказав ведмідь Собака. — Ти готовий, Ведмедю?

— Готовий, — сказав собака Ведмідь.

Часу на дискусії не було. Він повернувся ліворуч, нахилив ліве плече донизу, зробив лівою ногою крок уперед і так зірвався з місця, наче від цього залежало все його життя. Правду кажучи, саме від цього й залежало його життя.

Він біг не озираючись. Чув позаду себе гул, дедалі гучніший; гул наближався, відтак зробився оглушливим, наче звук від тисячі реактивних двигунів, що ревли біля його барабанних перетинок; відчув, як захиталася, ніби охоплена нестримним жахом, під ногами земля, яка, до речі, вже й так тремтіла; побачив, як над головою стемніло небо, а крізь хмари почали бити сліпучо-білі блискавки. «Гаразд, ці боги — великі мастаки на всілякі видовища, — підбадьорював себе він, аби не занепасти духом, — але треба пам’ятати, що вони — ніякі не боги. Вони — циркові звірі або замкнені у клітку тварини в зоопарку». Але дещо менш упевнений голос шепотів йому на ліве вухо: «Так, може, воно й так, але навіть у зоопарку не треба стрибати до лев’ячого лігва». Він відігнав від себе цю думку, трохи схилив голову й побіг ще швидше. В його голові бриніла порада Дуринди. «Щодо Ліворукої Стежки, тобі треба просто повірити, що вона — саме там». І раптом шум наче стих, земля більше не дрижала, йому здалося, що він не біжить, але пливе швидко-швидко, а тоді перед ним відкрилася прірва.

— За Горою Знань, — казав, бувало, Рашид Халіфа, — якщо тобі аж так уже не пощастить, ти знайдеш Бездонну Яму, відому як Безодня Часу. І тут, між іншим, риму придумати нескладно. Ти кажеш слово час, воно римується зі словом спас, а те римується зі словом квас. А от коли летиш ти вниз — безодню бачиш — так, так, вже не до рим тобі, юначе.

Тим часом громохке стадо екс-богів прибуло до Гори Знань і виявило там найбільших зірок Великих Вогняних Кілець уже колишнього цирку капітана Ааґа, що преспокійно собі чекали, як і личить досвідченим артистам, а тоді дуже ввічливо жестами попросили публіку сісти. Собака-співак Ведмідь і ведмідь-танцюрист Собака зайняли вихідні позиції разом з бек-вокалом із перетворювачок — квартету величезних металевих свиней. Група мала настільки незвичайний вигляд, що колишні божества зупинилися як укопані. Верховний бог Ра підніс руку, і в лавах усіх колишніх богів — єгипетських, ассирійських, скандинавських, грецьких, римських, ацтекських, інкських та всіх інших — запанувала тиша, хоч іще лунали поодинокі верески, суперечки та прокльони. Циклопи випадково штуркнули один одного в око, вогняні мечі богів вогню підсмалили волосся самоцвітних німф, а василіск якось нехотячи витріщився на грифона й перетворив його на камінь. Найбільше чулося нарікань від богинь краси, себто Афродіти, корововухої Гатгор і всіх решта. Виявилося, що надприродні істоти найнижчого рангу, скориставшись своїм перебуванням у натовпі безсмертних, почали мацати зади красунь ніби-ненароком-але-навмисно. Так само мінотаври наступали на ноги красунь. А красуні нітрохи не оцінили божеств з головами гадюк з конкуруючих міфологічних традицій, які норовили зазирнути їм під тоги. Будь ласка, пропустіть, вимагали вони, майте хоч трохи поваги. Все, тс-тс-тс, затихніть. Он стоять артисти, вже готові розпочати.

— , сказав Ра,     .

— Що це таке? — запитав собака Ведмідь.

— Він розмовляє ієрогліфами, — пояснила Дуринда, — і він каже «Гаразд, можна починати».

— Починай танцювати, — прошепотів собака Ведмідь ведмедеві Собаці. — І танцюй так, як ти ще ніколи не танцював.

— А ти співай, — рикав ведмідь Собака до собаки Ведмедя, — співай так, наче на кону твоє життя.

— Фактично, так воно і є, — хором відповіли Дуринда, Сара, Бадло і Джинн.

— Між іншим, наше також, — додала Дуринда. — Ну все, ні пуху ні пера.

Тож ведмідь Собака почав танцювати, спочатку ледь човгаючи ногами, тоді став відбивати ритмічну чечітку, а тоді африканський танець «ґумового чобота», після чого так розпалився, що втяв бродвейстайл і нарешті цвях програми — запальну карибську джубу. Публіка наче збожеволіла. Вона наслідувала кожен його рух; коли тупала його нога, то тупали ноги екс-богів; коли плескали його руки, так само плескали руки забутих богів; а коли він закружляв у джубі, то виявилося, релікти можуть ще присісти в бугі-вугі! Верховний бог Ра плескав разом з іншими:

—