Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Джовані Трапатоні 📚 - Українською

Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

186
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джовані Трапатоні" автора Олексій Росіч. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 88
Перейти на сторінку:

— Це й не дивно, — ображено пробубонів Вазген. — Адже принцеса безперестанку гладила його по голові.

— Принцеса? — зненацька вигукнув Трапатоні, почувши до болю знайоме слово. — Принцеса… — ще раз задумливо прошепотів він та, розвернувшись до Маріам, уважно подивився на неї.

— А ти справді принцеса?

— Справді, — усміхнувшись із його безпосередності, відповіла Маріам.

— Захоплення цього ворона титулами зайвий раз доводить, що він звичайнісінький місцевий боржник, — сухо прокоментував Вазген вигук Джовані. — Тож якщо ви, мила Маріам, вважаєте, що вам нарешті поталанило зустріти безстрашного Горана, то ви глибоко помиляєтесь. Це звичайнісінький місцевий боржник, ось і все…

— Ні, цей ворон не звичайнісінький… — прошепотіла принцеса, дивлячись у розгублені очі Джовані. — Я це відчуваю… Коли я дивлюсь на нього, у мене в грудях стискається серце.

— У всіх жінок чомусь стискається серце саме тоді, коли вони дивляться на немічних та безпорадних, — парадокс, — безапеляційно зауважив Вазген.

— Вазгене, милий, що з тобою? Останні півгодини ти говориш речі, які зовсім тобі не властиві. Кожне твоє слово палає зверхністю та зневагою. Твій тон, милий, тільки мурує перешкоди до порозуміння.

— Принцесо, я лишень волію підкреслити найважливіше, — ледве стримуючись, відповів Вазген. — Якщо ви думаєте, що цей нещасний — славетний Горан, ви помиляєтесь… Ось і все.

— До чого тут Горан? — знизала плечима Маріам.

— Вазгене, по-моєму, ці бої прикидаються, — ледь чутно прошепотів Артак нареченому своєї сестри.

— Ти думаєш?

— Я весь час не зводив із них погляду. Вони мружаться, спостерігаючи за нами. А щойно… Щойно бой, який має людську подобу, щось прошепотів кажанові. І той йому відповів.

Вазген рішуче дістав із-під крила малесенький кинджал. І вони разом рушили до непритомних боїв. Присівши навшпиньки перед боєм у людській подобі, Вазген прискіпливо подививсь у його лице.

— Досить прикидатись, піднімайся! — наказав він, приставивши кинджал до серця боя.

Бой навіть не поворухнувся.

— Певно, цей негідник добре знає, що воронова князівська честь не дозволить убити будь-кого, хто не дивиться тобі в очі, — вимовив Артак. — Тому він так міцно заплющив очі.

— Так, — погодився Вазген, — ці мерзотники старанно вчать наші звичаї та закони — аби користати з них… Ну, нічого… Ми почекаємо, доки їм не остогидне ця мізерна гра. Сідай, друже Артак, поруч…

Джовані, побачивши, що Вазген не збирається до них повертатись, полегшено зітхнув.

— Чому він такий злий? — щиро запитав він у Маріам.

— Ні-ні, Вазген не злий, — сумно всміхнувшись, відповіла вона. — Просто це підземелля пригнічує його, і він нервує. Сховати ворона, який звик до неба, під землею… Хіба це не жахливо?

— Жахливо, — погодився Джовані. — А він справді твій наречений?

— Так. Ми мали побратися, але… Перед самим весіллям нас арештували. Підступно схопили й кинули сюди. Мене мають стратити… Та коли саме, я не знаю… Тут, під землею, дні лічити неможливо…

— А чому? Чому тебе мають стратити? І хто? — схвильовано перебив її Джовані.

— Це довга й сумна історія, — прошепотіла Маріам. — Краще розкажи мені, як ти сюди потрапив?

— А я… Я н… не… знаю… — затинаючись, відповів Джовані та стих.

— Чому ти на мене так дивишся? — ледь чутно запитала принцеса.

— Як?

— Ну, я не знаю… Якось дивно.

— Просто… Просто я ще ніколи не бачив такої красивої дівчини, як ти…

— Ти перебільшуєш, — розгублено прошепотіла Маріам, і в її очах чомусь заблищали малесенькі сльозинки. — Я виглядаю кепсько.

— Ні-ні, — заперечливо захитав головою Джовані. — Ти найкрасивіша дівчина у світі! — якось сумно виголосив він.

Маріам нічого не відповіла. Вона дивилася на нього і мовчала. А з її очей чомусь текли сльози.

— Чому мовчиш? — трохи сердито запитала вона в Джовані, не сподіваючись такої безпосередності.

— Приймаю рішення, — серйозно мовив він.

— Рішення про що?

— Про подальшу нашу долю.

— І що?

— Вже нічого, — спокійно відповів Джовані. — Я вирішив з тобою одружитись.

— Ну, дякую, що попередив…

— Будь ласка.

— Ну ти й нахаба, — строго мовила принцеса.

— Сам собі дивуюсь, — погодився Джовані та, одразу ж отримавши ляпаса по носі, ввічливо зазначив. — Дякую за згоду.

— Прошу, — так само ввічливо відповіла принцеса.

— Можливо, ще будуть якісь зауваження? Готовий вислухати всі точки зору, — чемно, але зухвало запитав Джовані Маріам.

— Так, — погодилась принцеса, — певні зауваження є. Це, будь ласка, за нечемність, — прошепотіла вона, давши Джовані другий ляпас.

— Красно дякую…

— Це за виховання! — третій ляпас. — А це — за все інше… — додала вона, відчайдушно ляскаючи його по дзьобі.

— Дякую, — як ніколи чемно, подякував Трапатоні, мужньо витримавши усю зливу ляпасів. І вже після цього тихенько знепритомнів.

— На здоров’я… — відповіла Маріам, полегшено зітхнувши. — Теж мені, жених знайшовся! — чи то ображено, чи то щасливо вигукнула вона. — Ой,

1 ... 49 50 51 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джовані Трапатоні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джовані Трапатоні"