Читати книгу - "В Багдаді все спокійно"

Зранку об’явився у моїй «шпаківні» колега, про якого я вже призабув. Новенький з «обехаесу», котрий хвацько танцював шейк і вмів на смак відрізняти коньяк від болгарського бренді. Об’явився не просто так, а розраховуючи на допомогу.

- Капітане, мій начальник сказав, що ви все знаєте. Особливо якщо це не має відношення до ваших безпосередніх обов’язків.

- Делікатний у вас начальник! Інший би просто обізвав мене сачком… так, чого треба?

- Звідки у Києві взявся синій вельвет у дрібний рубчик, та ще й у такій кількості? Я перетрусив усі накладні - і в державній торгівлі, і в кооперації. Навіть комісійні магазини не проминув. І що? Глухо!

- Юначе, от тільки не треба пауз. По суті, ближче до теми. Чи, як казав Остап Бендер, ближче до тіла. На що вам той вельвет у рубчик здався?

- Висловлюючись у вашому стилі, товаришу капітан, уже половина тіл на Хрещатику шпацирують у джинсах з синього вельвету в дрібний рубчик. Лівий товар!

- А може морячки з «загранки» привезли?

- Скільки вони можуть привезти? Ну п’ять, ну десять штук від сили… а тут - я ж вам сказав: півхрещатика. Це раз. А друге - пошив хоч і фабричний, але наш. Нитка видає. І лейби підробні.

Тут у моїй голові щось почало розвиднюватися. Десь я вже чув про велику партію дефіцитної матерії саме синього кольору. Хвилиночку… зосередилися… пригадали… є! Ключове слово - «синій».

- Шановний колего! Виключно з поваги до вашої непересічної ерудиції на предмет дегустації міцних алкогольних напоїв я вдовольню вашу професійну цікавість. Але не за «спасибі». Згодні?

- Ну-у-у… в розумних межах, звісно… і краще - баш на баш.

- Угу… в такому разі ваш «баш» - два квитки на «Варшавську мелодію», партер, сьомий ряд.

- Капітане, це шантаж!

- Ага! А ваш делікатний начальник хіба не попереджав вас, що я, окрім усього, ще й професійний шантажист? Робота у мене така…

- Колего, а може замість двох квитків до «російської драми» візьмете чотири коробки «Метеориту»? Плюс банку розчинної кави з конфіскатів.

- Лейтенанте, це не ви позували для Змія-спокусника на полотні «Вигнання з раю»? Скажу щиро: за інших обставин міг би обмежитися нормальними посиденьками «у Тамари». Але зараз у мене криза жанру. Інтимного! Тому якщо я колись і буваю добрим, то тільки не сьогодні.

- Умовили. Точніше - дотиснули. Будуть вам два квитки. На завтра не обіцяю, але стосовно наступного тижня щось придумаємо. Тепер ваш баш.

- Записуйте, а краще запам’ятовуйте. Десь із півроку тому студія «Укртелефільм» одержала партію (точно не пригадую, скільки - але добряче) дефіцитного синього вельвету. Проскочила цифра «кілометр», але, може, це перебільшення.

- А навіщо їм стільки?

- Обшити стіни, стелю і підлогу спеціального павільйону для комбінованих зйомок. Є така штука - «рір» називається. Якщо на пальцях пояснювати - це коли камера не сприймає якийсь колір, в даному випадку - синій. От, наприклад, знімають у синьому павільйоні актора, а потім підкладають, як тло, іншу картинку - і він уже сидить, скажімо, посеред зими - в зеленому садочку, а то й взагалі на іншій планеті. Це значно полегшує кіношникам життя, бо якщо садочок ще десь можна знайти, то яким чином ти закинеш актора і всю знімальну групу на іншу планету?

- Цікаво… а до чого тут «Телефільм»?

- А до того, що синій вельвет, згідно з моєю інформацією, спочатку осів на складі студії, а потім взагалі зник. Це офіційна версія. Бо насправді було ще веселіше. Звечора всю студію обшили, а вранці прийшли - голі стіни. А також стеля і підлога.

- Геніально! А як ви дізналися?

- Пташка на хвості принесла.

- Маєте на увазі - котра дятел? Тобто, оперативна агентура?

- Маю на увазі товариша на прізвище Брежнєв.

- Мене попереджали, - розродився новенький після довжеле-е-езної паузи, - що у капітана Сироти своєрідне почуття гумору.

- До чого тут моє почуття гумору, лейтенанте? Це не той Брежнєв, про якого ви подумали. І взагалі, Брежнєв - прізвище вітчима. У того Брежнєва, якого я маю на увазі. А сам він чи то Брансбойдт, чи то Брандмауер. Його з «Телефільму» звільнили за приховування анкетних даних. Так він з горя нарізався і виляпав дещо. У вузькому колі. А далі - то вже справа оперативної техніки.

- Спасибі. «Телефільм» ми, звісно, розпрацюємо. Заженемо декому на їхній, як ви там казали - рір - зображення камери слідчого ізолятора. Але ж, товаришу капітан, може, ви заразом підкажете, як мені на «російську драму» натиснути. Щодо ваших квитків? Бо у нас у відділі на цей театр поки що нічого немає.

- Тиць Гриць!… вибачайте. Як це - нічого немає? А де вони, по-вашому, з отого вельвету ліві джинси шили? На фабриці імені Рози Люксембург?

- Не врубався… просвітіть.

- Лихо мені з вами, молодими. А пошивочні майстерні театру, що на Басейній - ви туди колись заглядали? Там не те що джинси для половини Хрещатика, там Першу Кінну можна