Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

У цей момент один із волохатих дикунів зірвав із жертви покривало, і перед нами постала красива жінка в білій туніці, з глибоким вирізом на грудях, яка ледве досягала колін. Вона стояла перед нами нерухомо, висока і струнка, з чорним волоссям, що спадало на плечі. Потім, за сигналом, усі присутні жінки встали і закричали:

— Вінчання з богом! Вінчання з богом! Прилучімося до бога через неї.

До дівчини підійшли двоє Волохатих, тримаючи в руках щось, що я не міг роздивитися, і зупинилися, неначе очікуючи знака. Обличчя оточуючих мене жінок спотворила мерзотна хіть. Я ненавидів їх усіх, окрім Драмани, яка одна не кричала.

Що я мав побачити? Який-небудь огидний акт культу вуду, що практикується неграми на Гаїті і на Східному березі? Можливо; якщо так; я не витримав би, чим би це мені не загрожувало. Моя рука майже автоматично схопилася за револьвер.

Деча приготувався щось сказати — мабуть вирок. Я зміряв очима відстань між ним і мною, готуючись принести богу жертву, якої він не чекав.

Але в цей момент дівчина здійняла руки і сказала гучним, чистим голосом:

— Я вимагаю стародавнього права піднести молитву богу перед тим, як буду віддана йому.

— Говори, — сказав Деча, — тільки не тягни.

Вона вклонилася чудовиську, і, напіввідвернувшись від нього, почала промову, адресовану швидше аудиторії, аніж ідолові.

— О дияволе Хоу-Хоу, — говорила вона, і голос її звучав гірким глузуванням. — О чорте, якому мій народ вклоняється на свою погибель! Я, відірвана від свого народу, приходжу до тебе, бо не побажала жодного з твоїх первосвящеників, і за те маю заплатити кров’ю. Хай буде так, але спочатку я щось скажу тобі, о Хоу-Хоу, і твоїм жерцям, що розжиріли в гріхах. Слухай мене! В мені говорить дух, що відкриває зір! Я бачу — вода наповнила острів. Бачу: полум’я проривається крізь воду і обертає на прах твою огидну статую і спалює твоїх злих служителів; жодного не залишиться! Настане час стародавнього пророцтва!

Вона подивилася на мене і на Ханса і простягнула руки, неначе збираючись звернутися до нас. Та якщо й хотіла, то змінила свій намір.

Жерці слухали, занімівши від подиву, а може, й страху. Але потім пролунав залп лютих проклять, і, коли він завмер, я почув голос Дечі:

— Смерть богохульниці! Хай станеться жертвоприношення!

Двоє дикунів підійшли до неї ближче, і тепер я роздивився, що в руках у них були мотузки. Поза сумнівом, вони збиралися її зв’язати. Але вона їх випередила й одним стрибком опинилася на столі, де лежало тіло Волохатої і сірники. В її руці зблиснув ніж (мабуть, захований в одязі). Вона махнула ним і вигукнула:

— Хай ляже на вас кров моя, о жерці Хоу-Хоу!

Вона встромила його в серце; її тіло каменем упало на стіл. У сум’ятті, що запанувало, я розрізнив голос Ханса:

— Хоробра вона була жінка, і все, що вона сказала, справдиться. Можна мені застрелити того жерця, баасе, чи ви самі це зробите?

— Ні, — почав я, але мої слова заглушив вибух диких вигуків:

— У бога викрали жертву! Бог голодний! Віддати в жертву цих чужоземців!

Деча нерішуче дивився на нас. Я зрозумів, що настав час діяти, встав і вигукнув:

— Знай, о Дечо! Якщо хоч одна рука підніметься на нас, я зроблю з тобою те, що зробив мій товариш із вашим собакою!

Деча негайно принишк і запопадливо сказав:

— Не бійся, пане! Ти у нас почесний гість і посланець Великого. Ходи собі!

За його знаком яскравий вогонь пригасили, і в печері майже зовсім стемніло.

— За мною, швидше! — сказала Драмана і, схопивши мене за руку, повела геть.

Оговтавшись удома, ми насамперед кинулися оглядати рушниці і переконалися, що їх ніхто не чіпав. Потім, бачачи, що ми зовсім одні, оскільки всі пішли на святкування жертви, я сказав:

— Пані Драмано, чи правду говорить моє серце, чи мені це тільки сниться, що ти хочеш піти від примари Хоу-Хоу?

Вона обережно подивилася довкруги і тихо відповіла:

— Пане, це моє найбільше бажання — навіть якщо порятунок означає смерть. Слухай: сім років тому я була прив’язана до скелі Пожертв, де завтра стоятиме моя сестра. Я була обрана богом і віддана йому, тобто це означає — обрана Дечою і віддана Дечі.

— Як же ти досі ще жива? — запитав я. — Обрана ж приноситься в жертву наступного року перед новим весіллям.

— Пане, я донька Веллу. Деча через мене може одержати цей титул. Титул Сабіли вище — вона донька старшої дружини Веллу, я