Читати книгу - "Аеніль"

Несподівано тишу порушив якийсь тонкий звук. Аеніль приступалася і впізнала цю сумну мелодію. Дівчина побігла вперед. Це був голос музичної кульки, яку вона колись подарувала Іно. Якщо Сяйво грає, отже, Іно має бути поряд… Вона звернула у бічний коридор і завмерла. У зовсім порожньому коридорі, під стіною, лежало Сяйво.

Аеніль обійшла з кулькою у руках увесь коридор, і всі сусідні, але ніде нікого не знайшла. Проте повертатися без Іно у вітальню вона не збиралася.

Майстер Евагор йшов за служником по підземеллях. Це був уже другий підземний рівень Академії. Коли вони спустилися на третій, служник запалив факел у своїй руці. У цих глибоких коридорах відсутні навіть факели на стінах — суцільна темрява. Тут було вогко й холодно, подекуди стіни вкривав морозний іній. «Бідолашна Ірене, вона вже потрапила у маленький Тридонус», — подумав майстер.

Нарешті провідник зупинився біля масивних залізних дверей. Тричі постукав, і в дверях відсунулося невелике віконце. З-за міцних грат визирнули суворі очі.

— Майстер Евагор Елітіс до утримуваної магістерки Ірене Урегус, — офіційним тоном проказав служник.

— Скоро вона вже не буде магістеркою, — сердито і водночас іронічно буркнув чоловік з-за грат. — Заходьте.

Заскрипіли іржаві засуви на дверях, і вони прочинилися рівно настільки, щоб Евагор зумів у них протиснутися.

За дверима починався довгий коридор з решітчастими дверима по обидва боки. Тут тримали попередньо ув’язнених, перш ніж відправити їх у справжню в’язницю, хоч за незначні злочини вони могли відбувати термін покарання і тут. Ліворуч від дверей була невелика ніша, у якій знаходився грубий вигнутий стіл, кілька стільців та шафа. Майстер Евагор звернув увагу і на обладунки та зброю — мечі і списи, що стояли у цій ніші беззаперечно не з декоративною метою, як в інших місцях Академії. Він усміхнувся, бо це залізяччя мало що могло вдіяти проти чарів.

Перед ним стояв кремезний чоловік у схожій на викладацьку мантії.

— Майстер Лагерд повідомляв нас про ваш прихід, — у чоловіка був грубий і низький голос. — Я магістр Егер Ар-Мінос, а це магістр Торн Таерн Ар-Рут.

З невеликого приміщення ліворуч від дверей вийшов ще один чолов’яга і підозріло гляну в на Евагора. Здавалося, що вони брати-близнюки. Очевидно, що всі з військового відділення схожі один на одного.

Евагор стримано вклонився обом, як вимагав етикет.

— Проведи майстра до Урегус, — наказав Ар-Мінос. Схоже, він був тут головним.

Ірене знаходилася у найдальшій камері. Світло від найближчого факела сюди майже не долинало, тому охоронець вніс у камеру новий і запалив його. Евагор зайшов за охоронцем і невдовзі почув, як позаду нього засунувся залізний засув. Відчуття справді були моторошні.

Жінка сиділа на кам’яному підвищенні, що мало слугувати за ліжко. Подушкою їй була її ж власна мантія, згорнена в клубок. На ній була брудна сорочка і спідниця. Евагору здалося, що вона схудла. Хоч, можливо, це через те, що він ніколи не бачив її без мантії. Тепер чоловік дізнався, що вона має не набагато крупнішу фігуру, аніж його учениці. З таким же успіхом тут могла сидіти Нітетіс чи Еліна. Зовсім тендітна, навіть виснажена жінка.

Ірене підняла голову й подивилася на Евагора. Йому було важко визначити, що було в її очах. Обличчя жінки за цей тиждень стало ще більш блідим і хворобливим.

Майстер оглянув камеру у пошуках чогось, на що можна було б сісти. Але нічого, окрім кам’яного «ліжка» та не дуже приємної на вигляд ями у кутку, з якої долинав гидкий запах, тут не було. Ірене посунулася і тихим голосом пробурмотіла:

— Сідайте.

Евагору довелося сісти. Він з відразою відсунув від себе той шматок брудного ганчір’я, який був колись мантією Ірене. Створювалося враження, ніби мантія побувала у тій ямі в кутку. Він сів ближче до Ірене, аби розмову не підслухали охоронці, але вона від нього відсунулася:

— Тут немає душу… А чарами мені вже слід звикати не користуватися, — з сумною іронією мовила жінка. — Я б не хотіла, щоб ви створили про мене ще гірше враження, ніж маєте зараз.

Евагор насупився, але сперечатися не став. Ірене пильно подивилася на нього і промовила з тривогою:

— А чому ви такі бліді? Невже через мене хвилюєтесь?

— Ні. На днях умертвій напав на Нітетіс. Тепер будуть проблеми з її батьком.

— Як жаль. Така здібна і життєрадісна дівчинка… — Ірене опустила голову і відвернулася. Думала вона про щось зовсім інше.

— У будь-якому разі я прийшов говорити не про це, — холодно і різко промовив Евагор. — Ми розробили план і його необхідно швидко реалізувати. Ми вирішили…

Евагор змовк, бо побачив, як Ірене різко скривилася, а потім скочила з «ліжка» і підбігла до ями в кутку. Зігнулася над нею, і до Евагора долинув ряд не дуже приємних звуків, у результаті чого сніданок жінки опинився в ямі.

Ірене витерла вуста рукавом своєї брудної сорочки і, хитаючись, повернулася на «ліжко». Винуватим голосом і ледь помітно почервонівши, вона промовила:

— Вибачте… Сьогодні на сніданок було щось… не дуже їстівне… Жаль, що ви це бачили…

— Ірене! Що вони тут з тобою роблять? Я негайно напишу скаргу в Синедріон! Я розповім брату… — Обурено вигукнув Евагор, з обличчя якого не сходив вираз здивування, відрази і співчуття одночасно.

— Не хвилюйтесь. Тут все чудово. Це царський палац у порівнянні з Тридонусом. Я б усе життя тут провела.

Евагор ще якийсь час спостерігав за Ірене, потім змусив