Читати книгу - "Кайдани для олігарха, Леонід Григорович Кононович"

Поруч зашурхотіли протектори, й на узбіччі м'яко загальмувало моє авто.

— Що за хріновина? — невдоволено запитав Барабаш. Тоді підійшов ближче й уздрів Хобота. — О, бригадир… здоров! Як діла?

— Плохие дела, братва! — Хобот заклопотано зміряв нас поглядом. — Король нанес нам поражение, поняли? Этот отморозок захватил Коня и Группировку. Я только сейчас узнал, где их держат. Нужны спецы… такие, как вы, ясно? Требуется очень тонко и быстро сработать!

Під'їхало ще одне авто, і з нього вилізли Бас і Воркута.

— А с этим же как? — спитав я, киваючи на грузовик.

— Не твоя забота… другие возьмут под охрану! — Хобот знову зміряв мене поглядом. — Сделаете этих казлов?

— Нет проблем, бригадир! — дико посміхнувсь я.

— Значит, по коням! Нельзя терять ни одной минуты. Барабаш зітхнув і попростував до нашого авта. Я ступнув було крок, рушаючи за ним услід…

… аж зненацька позаду тяжко хекнули, неначе розвалюючи сокирою поліно, й хоч я ще встиг крутонутися, хапаючись за руків'я свого автомата, але в сей же мент світ перед очима буквально вибухнув, розсипаючись жовтими й синіми вогнями, і я сторчголов полетів у якусь глуху темну прірву.

Свідомість повернулася до мене хвилин за десять. Насилу розтуливши повіки, я побачив, що сиджу на задньому сидінні рейндж-ровера, стиснутий обабіч Воркутою й Басом, а на зап'ястях у мене виблискують кайдани. Авто гнало окружним шосе, й наокіл була глуха безлюдна місцина.

— На Урылова пахали, казлы! Не, ты понял, какая подсадка, э?

— А как же с этими банабаками? — озвався Воркута. Хобот заіржав.

— Да ментам же по фиг, — ну замочил — и замочил! Они любят стравливать отморозков… пускай хоть поубивают друг друга, блин!

— Ну и казлота же! — заскреготів зубами Бас.

— Да в натуре казлота, слов нету! Ну ничего, мы с этими двумя пидорами побазарим…

— Шухер будет! — озвався Воркута.

— А че нам шухер, че нам шухер! Ничего не знаем, и все дела! Зарыть только надо с умом. Трупов нету? Нету! Значит, все дела, блин… от винта! Может, они наркоту захватили да рванули куда-нибудь за бугор… там ведь товара — больше чем на лимон, если по уму сплавить!.. И пускай ищут, на хрен!

Я вкрився холодним потом. Шансів не було жодних, і, головне, з тієї простої причини, що на руках були оті залізяки, в яких не дуже повоюєш… Стільки зусиль уклали ми в цю проклятущу операцію, стільки небезпек довелося пережити, набоїв спалить і люду перебити в ріжних перестрілках, — і все для того, щоб тебе зарізали десь у глухій місцині, мов кабана!

— Да хорошо, у Гарика замминистр на зарплате! Вот он позвонил Гарику и говорит: «Слышь, — говорит, — корефан, ты че, совсем охуел, да? Кого ты в свои ряды принял? У тебя мозги работают или нет? Они же, — говорит, — на нас, ментов, пашут… это же целая операция — братву повязать и в тюрягу закрыть, на хрен! Убери, — говорит, — их побыстрее и трупы зарой, блин… мы тогда и дело заводить не будем!»

— Зароем, зароем… — пообіцяв Бас. — Расчлененку сделаем и по частям закопаем, блин! Асфальтом закатим, на хрен… чтоб никакая ментура, блин, в жисть их не нашла, пидоров гнойных!

— Не, ты подумай только, какая подсадка! — не міг заспокоїтися Хобот. — Они же отмороженных как по нотам сыграли…

Я облизав пересохлі губи. Страшенно хтілося пити, і язик у роті був наче рашпиль. Упродовж цілого рейсу я тримав за щокою кулю від автоматного патрона, — про всяк випадок, якщо вже зовсім прийде чорна година, — й тепер огидний присмак металу аж тельбухи вивертав.

— Зароете, значит? — насмішкувато запитав я. — Ну-ну… попробуйте!

Воркута щосили вдарив мене по обличчю. У вухах задзвеніло, й на мить усі звуки наче потонули в якійсь ваті.

— Очухался, сука! — долинув іздалеку голос Хобота. — Ну, сейчас ты у меня попляшешь, казлина!

— С кем ты хочешь базарить, гнида? — я поворушив кулю, й вона лягла на язик. — Ты кто по жизни, а? Ты же полуцвет, на хрен! Шестерка ты, а не бригадир… понял?

Хобот крутонувся мов обпечений. Він сидів коло водія, і його лице обернулося до мене в фас.

— Не вспапашивайся, бригадир… еще рано! — перехопив його за руку Воркута. — Вот приедем на место, и пидор по-другому петь начнет…

Я підштовхнув кулю язиком, і вона лягла вістрям уперед.

— Да куда вы приедете, крысы вы позорные? Вы уже трупы, ясно? Вы же, казлы, так и не поняли, в какое дерьмо вляпались!

— Поговори, поговори… — буркнув Бас.

— А ты молчи! — глянув я на нього. — Ты вообще пустое место, въехал?

Хобот подався вперед і згріб мене за вилоги шкірянки. Його лице з маленькими ведмежими очицями опинилося за яких двадцять сантиметрів.

— Ты, падла, лучше готовься к смерти! Мы же тебя.

Я виплюнув кулю простісінько йому в обличчя. Звук був такий, наче вилетіла пробка з пляшки шампанського; куля ввігналася в око, й воно тут же стало роздуватися, мов пухир, жахливо вилазячи з лоба, і тоді стало видно, що насправді очне яблуко дуже велике й у ньому багацько всяких жилок і судин, котрі переплітаються і так і сяк, — а далі, насилу до половини вилізши з орбіти, воно зненацька вибухнуло, мов гнилий помідор, і геть обляпало кривлею всеньку мою мармизу.

— А-а-а! — закричав Хобот, затуляючи розчепіреними пальцями криваву діру; тої ж миті я похилився вбік і щосили буцнув головою Воркуту, ціляючи йому в скроню, а далі підняв сковані руки й, блокуючи удар, якого завдавав мені Бас, вгатив складеними докупи кулаками водія. Шосе немовби стало дибки; узбіччя блискавично плигнуло назустріч, зростаючи в розмірах; далі все пішло шкереберть, і я насилу встиг скрутитися бубликом і впасти між сидіннями.

І досі не можу втямити, як це мені пощастило