Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт 📚 - Українською

Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"

301
0
13.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ніч лагідна" автора Фіцджеральд Френсіс Скотт. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 107
Перейти на сторінку:
розступилися, шоб пропустити якусь молоду пару, що, вибачаючись, пробиралася вниз, до найнижчого відділення, де сидів Дік. Юнак був італієць чи француз - очі як в опудала оленя; дівчина була Ніколь.

Засапані, вони з веселим сміхом гепнулися на сидіння навпроти Діка, відтіснивши в куток англійців, і Ніколь сказала:

- Привіт!

Вона стала ще вродливішою, і Дік не зразу збагнув, що в ній перемінилося, аж потім побачив: у неї нова зачіска, її шовковисте волосся підстрижене й завите кучерями. В сиво-блакитному светрі, в білій тенісній спідниці вона була ніби перший травневий ранок, клініка не лишила на ній жодного сліду.

- У-ух! - видихнула вона.- Ну і прискіпливий цей контролер! Напевно, на зупинці нас заарештують. Доктор Дайвер - граф де Мармора. Господи! - все ще відсапуючись, вона провела долонею по новій зачісці.- Розумієте, сестра купила нам квитки першого класу, інакше вона не може.- Вони з Марморою перезирнулися, й Ніколь вигукнула: - А виявилося, що перший клас зразу за кабіною водія, справжнісінький катафалк, на вікнах занавіски на випадок дощу, і нічого не видно. Але для сестри головне - показати себе...- Обоє знову вибухли сміхом, дружнім сміхом молодості.

- Куди ви їдете? - спитав Дік.

- До Ко. Ви теж? - Ніколь оглянула його одяг.- Це ваш велосипед там, попереду?

- Так. У понеділок своїм ходом з’їду вниз.

- А мене візьмете на раму, добре? Ні, справді, візьмете? Мабуть, це так цікаво...

- Навіщо, краще я знесу тебе вниз на руках,- жваво втрутився Мармора.- Або звезу на роликах... або підкину в повітря, і ти полинеш униз повільно, як пір’їнка.

Щастя в очах Ніколь: бути знову пір’їнкою, а не гирею на нозі, линути в повітрі, а не борсатися на землі! Вона поводилася, як на карнавалі: то маніжилася й прикидалася скромною, то пускала бісики; та хвилинами на її обличчя набігала тінь, і в нервово стиснутих пальцях угадувався скорботний спогад про недавні страждання. Дік шкодував, що вони зустрілися: він занепокоєно думав про те, що ця зустріч воскресила в її уяві той світ, з якого їй пощастило втекти. Він одразу ж вирішив, що зупиниться в іншому готелі.

Фунікулер несподівано став, і пасажири, що піднімалися ним уперше, принишкли, занепокоєні цією зупинкою в небесах. Виявилося, однак, що затримка потрібна тільки для того, щоб кондуктор вагона, що підіймався вгору, і кондуктор вагона, що спускався вниз, обмінялися якимись загадковими повідомленнями. А потім - знову вгору і вгору, над лісовою стежкою, над ущелиною і далі схилом, укритим суцільним килимом нарцисів - від колії і аж до крайнеба. Люди, що грали в теніс на прибережних кортах у Монтре, були тепер дрібні як макові зернятка. В повітрі було щось нове. Свіжість? Так, свіжість і музика, що полинула їм назустріч з готельного саду, коли вагон підповз до гліонської станції.

Коли вони пересідали на поїзд, музику заглушив шум води, пущеної з гідравлічної камери. Ко лежав майже просто над ними: тисяча готельних вікон пломеніли в призахідному сонці.

Але тепер усе було інакше: захеканий паровозик потяг їх нагору колією, яка виток за витком угвинчувалася в небо; відсапуючись, він пробився крізь низькі хмари, і в клубах паровозної пари, змішаної з туманом, Дік на хвилину випустив з очей обличчя Ніколь. Готель виростав, розростався після кожного витка спіралі, а потім вони несподівано опинилися біля нього, над самісіньким сонцем.

Дік закинув рюкзак на плече й попрямував пероном до багажного відділення по велосипед; Ніколь не відставала від нього у вокзальній метушні.

- Ви хіба не в цей готель? - спитала вона.

- Ні, в мене зараз режим ощадливості.

- Тоді приходьте до нас обідати.- Тут виникли якісь клопоти з багажем, а потім Дік почув: - Познайомтеся, моя сестра. А це доктор Дайвер із Цюріха.

Дік уклонився жінці років двадцяти п’яти, високій і ставній. «Самовпевнена, але вразлива, слабка»,- вирішив він. Йому вже був відомий цей тип жінок. З устами, як квітка, а при тому ніби створеними для вудил.

- Я навідаюсь після обіду,- пообіцяв Дік.- Треба ж спершу призвичаїтися до оточення.

Він пішов зі своїм велосипедом, відчуваючи на собі погляд Ніколь, відчуваючи всю безпорадність її першого кохання, відчуваючи, як це кохання проникає в його самісіньке серце.

Пройшовши кроків триста вгору, він завернув до іншого готелю, найняв номер і хвилин через десять уже мився у ванній. Ці десять хвилин лишили тільки невиразний, як з похмілля, шум у голові, у який часом вривалися чиїсь голоси, зайві голоси людей, не свідомих того, як його кохає одна дівчина.

 

IX

 

 

Його чекали, товариству бракувало його. Він усе ще був для них невідомою величиною; міс Уоррен та молодому італійцеві явно нетерпілося зустрітися з ним, як і Ніколь. З готельного салону, приміщення, знаменитого своєю дивовижною акустикою, винесли меблі, і вийшов танцювальний зал, але в ньому лишився невеликий амфітеатр, який заповнили англійки певного віку, з шарфиками на шиї, з пофарбованим волоссям і рожево-сірими від пудри обличчями, а також певного віку американки в чорних сукнях та білосніжних перуках, з устами вишневого кольору.

Міс Уоррен і Мармора сиділи за столиком у кутку, Ніколь - ярдів за сорок від них навскоси. Ввійшовши, Дік відразу почув її голос:

- Ви мене чуєте? Я говорю нормально, не кричу.

- Чую дуже добре.

- Вітаю, докторе Дайвер.

- Що це таке?

- Зверніть увагу: ми вільно перемовляємося, а люди посеред зали нас не чують

- Нас напоумив офіціант,- пояснила міс Уоррен.- Тут можна розмовляти з одного кутка в другий, як по радіо.

Тут, на вершині гори, все було навдивовижу, як на кораблі у відкритому морі. Незабаром до них приєдналися батьки Мармори. До сестер Уоррен вони виявляли повагу - Дік зрозумів із розмови, що їхні фінансові інтереси пов’язані з банком у Мілані, який входить у сферу фінансових інтересів Уорренів. Але Бебі Уоррен хотіла говорити з Діком, спонукувана тією сліпою силою, яка штовхала її до кожного нового чоловіка, змушуючи до краю напинати невидиму прив’язь, з якої вона давно вже готова була зірватися. Вона сиділа, заклавши ногу за ногу, часто рознімаючи й схрещуючи їх знову за характерною звичкою високих перезрілих дівчат.

- ... Ніколь мені

1 ... 49 50 51 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"