Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

– Дайте, будь ласка, подумати хвилинку.

Сказавши це, інспектор сів за свій письмовий стіл і сперся головою на руки. В іншому кутку кімнати працювало кілька клерків, і протягом наступних шести чи семи хвилин я чув тільки скрипіння їхніх пер. Тим часом інспектор сидів, поринувши в свої думки. Нарешті він підвів голову, і тверді лінії його обличчя дали мені зрозуміти, що мозок цієї людини виконав певну роботу і що в неї вже є план.

– Це справа не зовсім звичайна,– почав він тихим, але поважним голосом.– Діяти треба дуже обережно, треба бути впевненим у кожному кроці. І таємниця, глибока й цілковита таємниця. Нікому не розповідайте про те, що трапилось, навіть репортерам. Я сам матиму з ними справу. І потурбуюся, щоб вони знали тільки те, що підходить до моїх планів.

Інспектор подзвонив, і з’явився молодик.

– Елріку, хай репортери трохи зачекають.– Молодик вийшов.– А тепер берімося до роботи, берімося методично! В нашому ремеслі нічого не зробиш без точного й детального методу. Він узяв перо і аркуш паперу.

– Отже, ім’я слона?

– Гасан-Бен-Алі-Бен-Селім-Абдала-Магомет-Мойсей-Алхамал-Джемсетджеджібой-Дуліп Султан Ебу Будпур.

– Чудово. Зменшене?

– Джумбо.

– Чудово. Місце народження?

– Столиця Сіаму.

– Батьки живі?

– Ні, померли.

– Крім нього, в них були ще діти?

– Ні, він одинак.

– Чудово. З цих пунктів даних досить. Тепер, будь ласка, опишіть зовнішній вигляд слона і при цьому не забудьте жодної дрібниці, якою б незначною, тобто незначною з вашого погляду, вона не була. Для людей мого фаху немає незначних дрібниць.

Я став розповідати, а він записувати. Коли я закінчив, він сказав:

– Тепер слухайте. Якщо я припустивсь якоїсь помилки, виправте мене.

І він прочитав:

– «Зріст дев’ятнадцять футів, довжина від тім’я до основи хвоста – двадцять шість футів, довжина хобота – шістнадцять футів, довжина хвоста – шість футів, загальна довжина, включаючи хобот і хвіст,– сорок вісім футів, довжина іклів – дев’ять з половиною футів, вуха – у відповідності з загальними розмірами, відбиток ноги нагадує відбиток поставленого сторч у сніг барила, колір слона брудно-білий, в кожному вусі по дірці для сережок завбільшки з тарілку, слон має звичку поливати водою глядачів, а також бити хоботом не тільки знайомих, а й цілком незнайомих йому людей, трохи кульгає на праву задню ногу, під лівою пахвою рубець від пухлини; коли його вкрали, на ньому був паланкін з місцями для сидіння на п’ятнадцять персон і чепрак із золотого грезету завбільшки з килим середніх розмірів».

Ніяких помилок я не помітив. Інспектор Блант подзвонив, віддав аркуш паперу Елрікові і сказав:

– Негайно надрукувати в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати в усі відділення розшуку і в усі ломбарди, що є в країні.

Елрік пішов.

– Гаразд. Поки що все йде чудово. Тепер мені потрібний фотознімок вашої власності.

Я дав йому фотографію. Він критично вивчив її і зауважив:

– Обійдемось і цією, коли кращої нема. Тільки на ній він скрутив хобот і сунув його в рот. Шкода. Це розраховано на те, щоб навести на хибний шлях, бо ваш слон звичайно не держить хобот у такому положенні.

Він знову подзвонив:

– Елріку, вранці розмножити цей знімок в п’ятдесяти тисячах примірників і розіслати разом з описом прикмет.

Елрік пішов виконувати наказ, а інспектор звернувся до мене:

– Треба, звичайно, оголосити винагороду. Яку суму ви пропонуєте?

– А яку ви б порадили?

– Для початку я б сказав з двадцять п’ять тисяч доларів. Справа вкрай важка й заплутана. У злодіїв тисячі можливостей сховатися самим і сховати вкрадене, і вони мають приятелів і підручних.

– Боже мій! То ви їх знаєте?

Насторожений вираз обличчя цієї людини, що звикла приховувати думки й почуття, не дав мені ніякої відповіді, так само як і спокійно вимовлені слова:

– Це не суттєво. Можливо, знаю, а можливо, й не знаю. Наші підозри звичайно грунтуються на даних про спосіб роботи грабіжника і розміри його поживи. В даному разі ми маємо справу не з кишеньковими злодіями й крадіями, збагніть це. Вашу власність поцупив не новачок. Але, як я казав, беручи до уваги те, що треба буде докласти багато зусиль у розшуках, а також те, що злодії старанно ховатимуть сліди своїх пересувань, двадцять п’ять тисяч можуть виявитись замалою сумою, хоч я думаю, можна почати з неї.

Отже, як на початок, ми взяли вищезгадану цифру. Потім ця людина, яка не пропускала нічого, що могло б придатися як ключ до таємниці, промовила:

– В історії розшуку є випадки, коли злочинців знаходили по особливостях їхнього апетиту. Що їсть цей слон і скільки?

– Ну, щодо того, що він їсть, то він їсть усе. Він може з’їсти людину, може з’їсти біблію. Взагалі він їсть усе від людини й до біблії.

– Гаразд. Справді, дуже добре, але надто загально. Дайте деталі, це найпотрібніше в нашому ремеслі. Ну, почнемо із людей. За один раз або, якщо вам зручніше, за один день, скількох чоловік він з’їсть, свіженьких?

– Йому однаково, свіженькі вони чи ні. За один раз він може з’їсти п’ятьох середніх на зріст чоловік.

– Дуже добре! П’ять чоловік – так і запишемо. А яким національностям він віддає перевагу?

– Йому все одно. Він воліє знайомі, проте не гребує й незнайомими.

– Чудово. Тепер щодо біблій. Скільки біблій за раз він з’їдає?

– Може з’їсти весь тираж.

– Отут не зовсім зрозуміло. Ви маєте на увазі звичайне видання чи з ілюстраціями для читання в родинному колі?

– Я думаю, що ілюстрації його не цікавлять, тобто йому однаково, чи малюнок, чи текст.

– Ні, ви мене не зрозуміли. Я щодо кількості. Звичайний том біблії in octavo важить близько двох з половиною фунтів, у той час як великий in quarto з ілюстраціями – десять чи дванадцять. Скільки біблій з ілюстраціями Доре може з’їсти