Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 106
Перейти на сторінку:
лежать, мов трупи,

Швидко з кіньми спакувались

Та й дали копитам знать.

 

Довго, довго ще лежали

Мовчки лицар наш і Санчо

І не рушались, неначе

Пильно слухали чмелів.

 

Далі обізвався Санчо:

«Пане, пане, Дон-Кіхоте!» -

«Га?» - озвався Дон-Кіхот.

 

Санчо

Оттепер би то нам, пане,

Дуже здався той чудовий

Харабарсовий бальзам!

 

Дон-Кіхот

Е, чого б тоді нам треба!

Та кленусь тобі, мій друже,

Не мине два дні, а певно

Будем мати той бальзам!

 

Санчо

Не мине два дні? А як ви

Думаєте, пане любий,

Кілько днів мине, заким ми

Зможемо на ноги встать?

 

Дон-Кіхот

Щодо себе, справді, друже,

Я сказать сього не можу.

Ну, та сам я тому винен!

Се ж не лицарі були.

 

Тілько з лицарями биться

Річ моя, а прочу зграю

Ти, мій друже, сам повинен,

Мов Самсон той, побивать.

 

Санчо

Пане, чоловік я тихий!

Побивать нікого в світі

Не бажаю і не буду.

Бог із ними з усіма!

 

Дон-Кіхот

Санчо, ось ти як говориш!

А остров би хтів дістати?

Але ж там прийдесь, небоже,

Часто бунти усмирять.

 

Санчо

Ей, господь там з тим островом!

Радше силуймося встати,

Та підняти Росінанта,

Та шукати нічлігу.

 

Дон-Кіхот

Ох-ох-ох! Болять же крижі!

Всі кістки мов перебиті…

Ні, небоже, я не встану,

Хоч би тут і пропадать.

 

Санчо

Ну, скажіте, любий пане,

Чи то все в лицарськім стані

Отакі гради та тучі

Лицарям на плечі йдуть?

 

Дон-Кіхот

Санчо, Санчо! Сто раз гірші

Муки, болі і пригоди

Мусили не раз терпіти

Попередники мої!

 

Лицар Амадіс, попавшись

В руки ворога, до сто́впа

Був прив’язаний і битий

Кінською уздою добу.

 

Лицар Феб попався в руки

Ворога, і той дав на́каз

Із піску, креміня й леду

Впакувать йому обід».

 

Так балакали нещасні,

Поки врешті Санчо Панса

Змігся, йойкаючи, встати

Й лицаря підрятувать.

 

Підняли оба коняку.

Та що з того: ані лицар

Сил не мав на нім сидіти,

Ані кінь - його нести.

 

От тоді-то Санчо Панса,

На осла, мов міх полови,

Натерхавши свого пана,

До осла коня прип’яв.

 

Сам же взяв осла за повід

І помаленьку, щохвилі

Проклинаючи лицарство

І янгезів, далі в путь!

 

Щастя бідним посприяло.

Не проїхали і мильку,

Як натрафили гостинець

І шинок на роздоріжжі.

 

Аж перехрестився Санчо.

Але Дон-Кіхот як тільки

Вздрів шинок, так зараз з нього

Пишний замок ізробив.

 

Чура, кінь, осел і лицар,

Наче півтора нещастя,

В’їхали у двір шинковий -

Що то там спіткає їх?..

 

XVII

 

 

«Відчиняйте замку брами,

Привітайте цвіт лицарства!» -

Так декламував наш лицар,

Лежачи вдовж на ослі.

 

«Гей, шинкарю! - мовив Санчо.-

Двох небіжчиків прийміте,

Хоч живих ще, та таких,

Що три чверті їм до смерті».

 

«Що ж се вам?» - шинкар питає.

«Ет, туман якийсь опутав:

Гримнули ми в пропасть кляту

І страшенно потовклись!»

 

Добродушний був шинкар,

Ще добріша в нього жінка,

Та не мали де, крім стайні,

Своїх гостей помістить.

 

Ліг на постелі наш лицар,

А край нього на землі

Санчо Панса на соломі

Під дірявим петеком.

 

Добродушная шинкарка

Принесла води, оливи

Та шматин, обом помила

Та перев’язала рани.

 

«Бог вам заплать, ясна пані! -

Мовив лицар.- Ще лиш нині

Ваша поміч нам потрібна -

Завтра й чорт нам не страшний.

 

Завтра я не сплю, не їм,

Поки не зварю чудовий

Ферабрасовий бальзам

І всіх болів не позбудусь!»

 

Глянула на Дон-Кіхота

Та шинкарка, мов на тура,

Та й питає Санчо Панси,

Що їй видавсь розумнішим:

 

«Хто такий твій пан, мій друже?» -

«О, мій пан - се славний муж! -

Мовить Санчо,- найблудніший,

Найхрабріший між лицарством!»

 

«Чом же се він найблудніший?

Що за гідність се така?» -

«О, се гідність страх велика:

Нині буків повні плечі,

 

Завтра царство, і корона,

І остро́в для чур в додатку».-

«Чом же ви,- пита шинкарка,-

Не здобули й графства ще?»

 

«О, ще час короткий, пані!

Місяця нема, як ми

Їздимо пригод шукати.

Та й пригоди ті, що досі

 

Нам лучалися, були

Все дрантиві. Та як пан біг

Дасть нам видержать всі біди,

Буки, болі, битви й глум,

 

Що нам суджено, то, певно,

Не мине нас царство-панство»,-

Так балакав Санчо Панса,

Поки з горя не заснув.

 

Та не так-то легко спати,

Як усі кістки й сустави

Пораховані ломаччям

Та пописані синцями.

 

Тож, як тільки засвітало,

Пробудився Дон-Кіхот,

Пробудився й Санчо Панса,

Але жаден встать не міг.

 

Довго ще вони чекали,

Розмовляли і стогнали,

Поки не прийшов шинкар

Глянуть, чи вони живі ще.

 

«Гей, вельможний пане графе!

Мовив лицар.- Майте ласку

Дать нам трохи розмарину,

Солі, і вина, й оливи».

 

Добродушний був шинкар;

Бачить, що людина хора

І плете щось у гарячці

1 ... 49 50 51 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."