Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Через вісім місяців

Рік... Цілий рік пройшов з того дня, коли ми вперше з Гордієм зустрілися на нашому весіллі. Так, це не було коханням з першого погляду, але це наша особлива історія. Ми вперше побачилися, познайомилися та навіть поцілувалися на нашому весіллі. Усе не так, як мало б бути за стандартом. Та кому потрібні ці стандарти, якщо обоє до нестями кохають одне одного?

Здається, Гордій приготував якийсь сюрприз на річницю нашого фальшивого весілля. Ми таки не розлучилися, бо йому все ж вдалося переконати мене забрати заяву про розлучення. Та і я не хотіла розлучатися з ним. З тієї миті, як ми вийшли з того автодрому після чемпіонату, ми з Гордієм майже увесь час проводили разом. Я відчувала себе по-справжньому щасливою, і жодного разу не пошкодувала про те, що пробачила йому тоді.

Я поправила білу сукню до колін з широкими рукавами, яку Гордій попросив мене вдягнути сьогодні. Вона виглядала майже як весільна, але була короткою та не дуже пишною. Він надіслав мені адресу за якою я мала б приїхати. Коли таксі зупинилося біля якогось парку, то я трохи насупилася. Та приємне передчуття змусило мене розслабитися. Я вийшла з автомобіля та дещо розгублено попрямувала вперед.
Коли побачила Гордія, то широко усміхнулася йому. Він стояв у красивому костюмі чорного кольору, що шалено личив до його очей.

— Привіт! — радісно сказала я. — Що ми тут робимо?

— Ходи зі мною! — мовив він і простягнув мені свою долоню.

Я зацікавлено подивилася на нього та поклала свою руку в його. Він повів мене кудись вглиб парку. Я мало не впала на своїх шпильках, коли йшла цією бруківкою.

Гордій завів мене на невелику поляну. Тут був маленький столик з двома келихами шампанського.

— Наша з тобою історія розпочалася неправильно, — сказав Гордій своїм улюбленим серйозним тоном. — Я хочу показати тобі, як уявляю її, якби ми з тобою зустрілися за іншими обставинами.

— Це цікаво, — мовила я, усміхнувшись.

— Думаю, що ми б з тобою зустрілися на вечірці після якогось крутого модного показу, на якому ти була б моделлю, — почав він. — Ти так сильно вразила мене своєю красою, що я захотів познайомитися з тобою. І власне... — Гордій взяв у руку келих та уважно подивився на мене. — Мені здається, чи ви сумуєте?

Він зацікавлено підняв одну брову, наче справді вперше побачив мене. Чудово! Значить, гра почалася.

— Мені здається, чи це не ваша справа? — холодно сказала я.

— Красива дівчина сумує і не хоче знайомитися. Цікаво.

— Може, ви не подобаєтеся мені? — Я показово примружила очі. — Одразу помітно, що ви — самозакоханий тип.

— Дозвольте переконати вас в іншому. Повірте, красиві дівчата подобаються мені більше, аніж моє не менш красиве обличчя у дзеркалі.

Я засміялася, але потім все ж змусила себе замовкнути. Не хотілося так легко здаватися.

— Ви можете спробувати здивувати мене, — сказала я та гордо підняла голову.

— Як щодо танцю? — спитав він і простягнув мені свою руку.

— Лише тому, що мені нудно, — фиркнула я, але все ж прийняла його долоню.

Він притягнув мене до себе, обіймаючи за талію. Але хлопець все ще тримав відстань між нами, наче ми були незнайомцями.

— Можу я дізнатися ваше ім'я? — спитав він, дивлячись мені в очі.

— Поліна, — відповіла я.

— Прекрасно! Вам дуже личить.

— Дякую. А ви?

— Гордій, — сказав хлопець.

— Жахливо, — пробурмотіла я та скривилася.

Він засміявся, і це теж змусило мене усміхнутися. Ми ще трохи поговорили, перейшли на "ти" та нібито обмінялися своїми телефонами. Після цього Гордій повів мене до наступного місця нашої зустрічі. Ми зупинилися уже на іншій галявині. Тут був столик з лавочками та велика гойдалка. Гордій повів мене саме до неї. Він допоміг мені сісти та легко погойдав її. Потім хлопець опустився біля мене.

— Якось так я уявляю наше перше побачення, — сказав він. — Це було б спокійне романтичне місце, де ми могли б побути вдвох, щоб краще пізнати одне одного. Я б розповів тобі про своє захоплення перегонами, а ти б, як завжди, невдоволено зморщила свій красивий носик. Після цього ти б ділилася своїми успіхами в кар'єрі та мріями на майбутнє. Ми б сиділи так до вечора розмовляючи. А тоді я б спитав у тебе дозволу, щоб поцілувати.

Я усміхнулася, слухаючи його слова. Мені подобалася така романтична сторона Гордія, адже він дуже рідко проявляв її.

— Зазвичай на першому побаченні не цілуюся, — мовила я, дивлячись на нього, — але сьогодні хочу зробити виняток.

Гордій стримав усмішку та нахилився до мене. Він поклав свою руку на мою щоку і вмить його губи торкнулися моїх. Це було так обережно, легко та бентежно, наче справді перший поцілунок. Він не поглиблював його і не вимагав, щоб я відповідала йому. Хлопець просто цілував мої губи та насолоджувався цим моментом. Я теж насолоджувалася ним, наче вперше. Відчуття всередині переповнювали, і я вкотре переконалася, що шалено кохаю його.

Він відсторонився від мене та піднявся з гойдалки. Я зробила те саме. Гордій міцно стиснув мою руку та повів далі.

— Потім у нас було б ще багато побачень, — продовжив говорити він, коли ми йшли. — Ми б гуляли вечірнім містом, цілувалися під дощем, сиділи на терасах ресторанчиків. Ти б проходила до мене на перегони та тренування, а я б не пропускав жодного твого показу. В пориві пристрасті ми б поїхали до мене, де зайнялися б коханням. Це була б найкраща ніч у моєму житті. Я б зізнався в цей момент тобі в коханні, а ти б відповіла мені взаємністю.

Гордій зупинився. Він взяв мою праву руку та зняв з неї красиве колечко, яке колись подарував. Хлопець раптом почав опускатися переді мною на одне коліно. Гордій трохи знервовано прочистив горло. Я ж не розуміла, чому він нервує.

— Поліно, — сказав він, дивлячись мені в очі, — ми з тобою прожили немало всього. Я не один раз образив тебе, зробив боляче, але я намагався виправитися. Старався кожної миті показувати тобі, як сильно кохаю тебе. Це дійсно так. Ти змогла закохати мене в себе, наче божевільного. Я постійно думаю про тебе, і ти — це єдине, що має значення у моєму житті. Я хочу бути з тобою до кінця своїх днів. Хочу, щоб ми нарешті по-справжньому пов'язали наші долі. Я мрію, що колись ти подаруєш мені маленьких Тео та Вікторію. — Я засміялася, коли він згадав про дітей, а на моїх очах з'явилися сльози. — Поліно, ти згодна вийти за мене заміж по-справжньому?

Я здивувалася, бо не очікувала такого від Гордія. Ми і так уже одружені, але така пропозиція здалася мені дуже привабливою. Він з очікуванням подивився на мене, а я не стрималася та широко усміхнулася йому.

— Звісно, я вийду за тебе! — сказала без жодних вагань.

Гордій піднявся, надягнув мені на палець колечко та сильно поцілував мене в губи. Я мало не впала, але хлопець дуже міцно тримав мою талію. Він легко підняв мене, продовжуючи цілувати.

— Чудово! — мовив він, коли опустив мене на ноги. — На нас уже чекають.

— Хто? — розгублено спитала я.

Гордій нічого не відповів, а просто повів мене далі. Я вражено відкрила рота, коли побачила неподалік весільну арку. Це він підготував? Я помітила Аріну та Антона, що стояли неподалік. Мабуть, це наші свідки. Жінка-реєстратор стояла за трибуною біля арки. Можливо, це акторка, бо ми все ж вже зареєстровані, як подружжя.

— Це... — здивовано почала. — Це для нас?

— Так! — відповів Гордій. — Як щодо справжнього весілля? Сьогодні.

— Нічого собі! Ще одне несподіване весілля в моєму житті.

— І знову зі мною.

— І знову з тобою, — погодилася я, усміхаючись.

Я не могла повірити, що Гордій організував це все для нас. Звісно, знала, що він придумає щось цікаве на нашу річницю, але справжнє весілля — це занадто навіть для нього. Та все ж я раділа, наче мала дитина. Хлопець повів мене до арки. Аріна передала мені невеличкий весільний букет. Я усміхалася так широко, що мене аж щоки почали боліти. Ми з Гордієм стояли одне навпроти одного та знову говорили свої присяги. Тільки того разу вони були справжніми. Коли нас заново одружили, він поцілував мене та підняв на руки. І хоч документально усе залишалося так, як і було, справжнє наше весілля відбулося лише зараз.

— Ти рада? — спитав Гордій, вдивляючись у мої очі.

— Дуже-дуже рада! — вражено сказала я та поцілувала його. — Ти неймовірний, чесно. Я так сильно кохаю тебе.

— І я тебе кохаю. Але це ще не все.

Хлопець потягнувся до свого піджака та витягнув звідти два квитки. Я зацікавлено подивилася на нього великими очима.

— Це те, що я думаю?

— Медовий місяць, Поліно! — сказав Гордій, усміхаючись. — Точніше два місяці. Одразу з компенсацією за минулий рік.

— Але ж осінній сезон цьогорічного чемпіонату з перегонів уже скоро. Ти не встигнеш підготуватися.

— Я і на нього не встигну. Та хіба це має значення? У мене медовий місяць на носі. Які перегони?

— Ти серйозно зараз? — Я уважно подивилася на нього. — Не хочу, щоб ти відмовлявся від своїх цілей через мене.

— А я не хочу, щоб моя вагітна дружина хвилювалася за мене, — сказав Гордій.

Я голосно засміялася, адже це було абсолютною неправдою.

— Я не вагітна, Гордію!

— Скоро будеш, — мовив він так, наче це очевидно. — Цим ми займемося під час медового місяця.

— Гаразд! — погодилася я та поклала свої руки на його обличчя. — Теж хочу Тео і Вікторію.

Він швидко поцілував мене, наче дякував за те, що я таки хотіла від нього дітей, яких направду ненавиділа. Та все ж була впевнена, що нашу малечу любитиму понад усе.

— Знаєш, куди ми летимо? — спитав Гордій, показуючи квитки в руках.

— Куди?

— До Лондона. Думаю, що час уже помиритися з дідусем. І ти раніше казала, що хотіла б побувати там.

— Це правильне рішення, — сказала я, кивнувши головою. — Твій дідусь заслуговує твого прощення.

— Не знаю, як ти так швидко пробачила йому. — Він трохи скривився. — Дідусь взагалі підставив тебе.

— Ну, що сказати? — Я знизала плечима. — Є у мене слабкість до всяких Гордіїв.

— Сподіваюся, що до мене, а не до мого дідуся, — пробурмотів він.

Я засміялася та знову поцілувала його. І хоч наша історія здавалася максимально дивною, для мене вона була ідеальною, сповненою перешкод та дуже сильного справжнього кохання.