Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Я перевела погляд на чоловіка.  Він говорив рівно, не даючи засумніватися ні в одному його слові.  Але думалося не про надану честь, а про причини.  Що сталося такого після нашої з ним розмови?  Дізнавшись, що я ймовірно шпигунка, він навпаки повинен тримати мене подалі від управління родовим замком.  А він…

Роздуми перервав тихий мелодійний дзвін металу.  Це розгорталися ланки срібного пояса господині.  І серце пропустило удар від щастя, а після помчало галопом, одночасно радіючи довгоочікуваній перемозі і боячись несподіваного підступу.

 - Дозволиш?  - знову тільки у мене поцікавився чоловік, наблизившись впритул.

 - Якщо поясниш причини свого рішення, - так само тихо відповіла я.

 - Відразу ж, як залишимося наодинці, - пообіцяв Нейт, ледь не притискаючись до мене, щоб опоясати.

І моє тіло тут же відреагував на близькість чоловіка, серце виконало небачений кульбіт, кров прилила до щік, а губи защипало в очікуванні поцілунку.  І плювати мені було, що на нас зараз були спрямовані близько трьох десятків пар очей.  Я чітко зрозуміла, що коли він поруч для мене існує тільки він і нікого більше.  Я зловила його жадібний погляд так звично потемнілих очей.  На якусь частку миті мені все ж здалося, що ось зараз він мене поцілує, але ні.

В безладних рядах моїх, тепер уже офіційно, підданих почувся гул, вітання.  Спочатку несміливі, ледь чутні, але з часом - більш впевнені.

Я посміхалася, розуміючи, що все це тільки частина якоїсь гри, задуманої чоловіком.  Але все одно дозволила собі трохи порадіти.

Чи можна вважати, що я домоглася визнання?  Час покаже!  І дуже скоро.

Трохи пізніше, в кабінеті Амори, розпиваючи гарячий трав'яний чай і спостерігаючи, як чоловік розмашисто підписує документи, я все ж таки зважилася задати цікаве для мене запитання:

 - Так чим же я заслужила честь бути повноправною леді Північних меж?  - відволікаючи Нейта від паперів, запитала я, навіть не будучи впевненою, чи хочу взагалі знати відповідь на це питання.

Чоловік відірвався від роботи, що явно не дуже його тішила, і подивився прямо на мене.

 - Хочу чути твої припущення, - трохи примружився він, спостерігаючи за мною.

 - Це якась гра?

 - Ні!  Мені просто подобається хід твоїх думок.  Ти іноді видаєш такі припущення, до яких я б не додумався.  Більш... підступні, чи що.

 - Зараз я повинна образитися, - награно капризно підібгавши губи, парирувала я.

 - Навпаки.  Це похвала, дорога дружино.

Ось як?  Добре!  Як накажете, пане.

 - Хотілося б думати, що тебе вразило те, скільки всього було зроблено в замку, - відставивши чашку з гарячим чаєм, щоб не розплескати його від хвилювання, заговорила я.  - Але не маленька, прекрасно розумію, що це був швидше за все стратегічних хід.  Скоро в Північну межу з'явиться його величність.  Буде дивно, якщо на мені не буде красуватися пояс господині, а слуги як і раніше будуть дивитися на мене з-під лоба.  Так?

 - Я міг би просто надіти його на тебе перед приїздом короля, - зробивши невизначений знак рукою, зауважив Амора.

 - Ми вже вирішили вважати, що крім моїх, у короля є ще вуха в цих стінах.  І велика ймовірність, що не встигне він і поріг переступити, вже знатиме все, що творилося в цих стінах з дня мого приїзду.  А може і того більше.  А значить, краще себе убезпечити, щоб не викликати невдоволення у його величності.  Я права?!

Мені хотілося звичайно почути, що мої висновки - помилка.  Але розум надто вже прагматично мислив.  Занадто... підступно.

Нейт піднявся з місця, обігнув стіл і присів на край столу просто переді мною.  Так близько, хвилююче.  І знову думки розбіглися, як я не намагалася їх зібрати воєдино.  Однією своєю присутністю, Амора змушував мене губитися.  І чим далі, тим більше.

 - Права, - кивнув чоловік, нагнувшись і підчепивши пальцем підборіддя.  Так звично і хвилююче, що я затамувала подих.  - І не права.  Це всього лише шматок красивого металу.  Якби я намагався переконати короля, то не став би збирати всіх, представляючи тебе, як мою дружину і господиню Північної межі з правами, рівними моїм.

 - Тоді я нічого не розумію.

Губи прошепотіли це самі, буквально занімівши, в очікуванні ласки.

 - Ти розкрила мені свої таємниці.  Показала, що душею прийняла Північну межа.  Назвала її домом.  Вибрала її, а не короля.

 - Ти помилився, Амора, - з якоюсь гіркотою в голосі, зронила я.  - Я обрала не Північну межу.  Я обрала тебе.

Повітря задзвеніло від напруги.  Я навіть пошкодувала на коротку мить про сказане.  Але... я і так не все про себе розповіла і свою головну таємницю навряд чи зважуся відкрити йому.  Не хотілося б, щоб він помилявся ще і в цьому.

 - Ох, Ребекка, - низький хрипкий голос забрався просто під шкіру, розносячи по тілу сотні сирот.

І тут же мої губи накрив такий довгоочікуваний поцілунок.  Закружляв, розкидавши всі думки і залишивши тільки захоплення, радісне щастя.

Одним спритним рухом чоловік підняв мене з крісла, посадивши на те місце де мить тому сидів сам, так і не розірвавши поцілунок, а нависнувши наді мною всім тілом.  Нейт досліджував мене, пестячи через одяг, вириваючи стогони і випиваючи їх поцілунками.  І я не те намагалася відповідати йому такою ж, але куди менш вмілою ласкою, не те хапалася за нього, щоб не потонути у вирі відчуттів, що позбавляли розуму.  Особливо, коли поділ сарафана почав стрімко підніматися вгору, оголюючи ноги, а шорстка долоня попрямувала оголеною шкірою від щиколотки до коліна і далі...

Стук в двері і схвильований голос Хільди змусив нас розірвати поцілунок.  Бачать боги, я зараз ненавиділа цю жінку і, здається, з чоловіком ми були в цей момент як ніколи одностайні.

 - Що трапилося?  - гаркнув Амора, навіть не намагаючись приховати невдоволення, що  било через край.

Хільда ​​не наважилася відкрити двері, відповідаючи голосно, але на безпечній відстані.