Читати книгу - "Пояснюючи світ"

У липні 1611 року, незабаром після отримання нової посади у Флоренції, Ґалілей розпочав суперечку з філософами, які дотримувалися, на їхню думку, доктрини Арістотеля і стверджували, що твердий лід має більшу густину (відношення маси до об’єму), аніж рідка вода. Єзуїт-кардинал Робертo Беларміно, який був одним із римських інквізиторів, що засудили на смерть Джордано Бруно, став на бік Ґалілея, стверджуючи, що, оскільки лід плаває, він повинен мати меншу густину, ніж вода. У 1612 році Ґалілей зробив свої висновки про тіла, що плавають, публічними у творі «Міркування про тіла, що перебувають у воді»22.

У 1613 році Ґалілей необачно налаштував проти себе єзуїтів, зокрема Крістофа Шейнера, у суперечці із другорядного астрономічного питання: чи пов’язані плями на Сонці із самим Сонцем – можливо, це якісь хмари безпосередньо над його поверхнею, як вважав Ґалілей, що, як і гори на Місяці, було б доказом недосконалості небесних тіл? Чи це якісь маленькі планети, що обертаються навколо Сонця ближче за Меркурій? Якби вдалося встановити, що це хмари, то ті, хто заявляв, що Сонце обертається навколо Землі, не могли б також стверджувати, що земні хмари залишалися б позаду, якби Земля оберталася навколо Сонця. У своїх «Листах про сонячні плями» 1613 року Ґалілей стверджував, що сонячні плями здавалися вужчими, коли наближаються до краю сонячного диска, показуючи, що поблизу краю диска вони видні під кутом, а отже, рухаються разом з обертанням поверхні Сонця. Точилася також суперечка щодо того, хто першим відкрив ці сонячні плями. То був лише один епізод у дедалі глибшому конфлікті з єзуїтами, у якому справедливість не завжди була виключно на одному боці23. Найважливіше для майбутнього, що в «Листах про сонячні плями» Ґалілей нарешті недвозначно став на захист ідеї Коперника.

Конфлікт Ґалілея з єзуїтами розгорівся в 1623 році після опублікування твору «Пробірник». То була атака Ґалілея на єзуїтського математика Oраціo Ґрассі через ідеально правильний висновок останнього (відповідно до ідей Тіхо Браге), що відсутність добового паралакса доводить, що комети перебувають за орбітою Місяця. Ґалілей натомість запропонував доволі дивну теорію, що комети є відбиттями сонячного світла від лінійних збурень атмосфери й не показують добового паралакса, бо ці збурення рухаються разом із Землею в міру її обертання. Імовірно, справжнім опонентом Ґалілея був не Ораціо Ґрассі, а Тіхо Браге, який запропонував геоцентричну теорію планет, яку результати спостережень тоді ще не могли спростувати.

У ті роки Церква ще могла стерпіти систему Коперника як суто математичний засіб обчислення видимих рухів планет, але не як теорію справжньої природи планет та їхніх рухів. Наприклад, у 1615 році кардинал Беларміно написав неаполітанському ченцю Паоло Антоніо Фоскаріні, одночасно заспокоюючи того й застерігаючи від захисту системи Коперника:

Мені здається, що Ваша превелебність і сіньйор Ґалілей діяли б розсудливо, задовольняючись висловлюваннями гіпотетичними, а не абсолютними, як, на моє переконання, завжди й говорив Коперник. [Чи не занадто Беларміно захопився передмовою Озіандера? Ґалілей – точно ні.] Говорити, що припущення про те, що Земля перебуває в русі, а Сонце нерухоме, зберігає всі видимості краще, ніж колись це робили ексцентри та епіцикли, означає говорити цілком добре. [Беларміно, вочевидь, не усвідомлює, що Коперник, як і Птолемей, теж використовував епіцикли, хоч і не так багато.] Це не несе жодної небезпеки, і для математика цього достатньо. А от наполягати, що Сонце справді залишається у спокої в центрі світу, що воно обертається лише навколо самого себе, не рухаючись зі сходу на захід, і що Земля розташована на третьому небі й дуже швидко обертається навколо Сонця, – це дуже небезпечна річ. Це не лише може роздражнити всіх філософів і теологів-схоластів, а й зашкодити вірі та показати, ніби Святе Письмо хибне24.

Відчуваючи, що над ученням Коперника збираються хмари, Ґалілей у 1615 році написав знаменитого листа про відносини науки та релігії Крістіні Лотаринзькій, великій герцогині Тоскани, на весіллі якої з великим герцогом Фердінандо I (уже покійним на той час) Ґалілей був присутній25. Як і Коперник у своєму трактаті «Про обертання…», Ґалілей згадував заперечення сферичної форми Землі Лактанцієм як жахливий приклад використання Святого Письма проти відкриттів науки. Він також критикував буквальну інтерпретацію тексту Книги Ісуса Навина, який раніше Лютер використав проти Коперника, щоб довести рух Сонця. Ґалілей зауважував, що Біблія навряд чи була задумана як текст з астрономії, бо з усіх п’яти планет у ній згадано лише Венеру, та й то лише кілька разів. У найвідомішому рядку з цього листа до Крістіни йдеться: «Я сказав би тут дещо, почуте від однієї духовної особи найвищого рангу: “Наміром Святого Духа є навчити нас, як рухатися до небес, а не як рухаються небеса” (примітка Ґалілея на полях вказувала, що цією духовною особою був учений кардинал Цезар Бароній, очільник Ватиканської бібліотеки). Ґалілей також пропонував інтерпретацію твердження у Книзі Ісуса Навина про те, що Сонце зупинилося: то зупинилося обертання Сонця, яке виявив Ґалілей за рухом сонячних плям, і це, у свою чергу, зупинило орбітальний рух й обертання Землі та інших планет навколо своїх осей, що, як описано в Біблії, подовжило день битви. Не зрозуміло, чи вірив Ґалілей насправді в цю маячню, чи просто шукав політичного заступництва.

Усупереч порадам друзів, у 1615 році Ґалілей переїхав до Риму, щоб і далі виступати проти заборони ідей Коперника. Папа Павло V прагнув уникнути зайвих суперечок і, за порадою Беларміно, вирішив подати теорію Коперника на розгляд ради теологів. Їхнім вердиктом було те, що система Коперника «дурна й абсурдна з погляду філософії, а також єретична за своєю формою, бо в багатьох місцях вона суперечить Святому Письму»26.

У лютому 1616 року Ґалілея викликали до інквізиції та вручили дві конфіденційні постанови. Підписаний документ наказував йому не визнавати ідей Коперника й не захищати їх. Непідписаний документ ішов ще далі, наказуючи йому жодним чином не підтримувати, не захищати й не викладати теорію Коперника. У березні 1616 року інквізиція видала публічний офіційний наказ, не згадуючи імені Ґалілея, але забороняючи книжку Фоскаріні, а також закликаючи викреслювати з робіт