Читати книгу - "Якщо кров тече"

Якось він розповів їй дещо з книжок про 87-й відділок, і вона це добре запам’ятала. «Макбейн писав, що існують усього два типи людських облич: свинячі й лисячі. Я б ще додав, що іноді трапиться чоловік чи жінка з конячим типом, але дуже рідко. А здебільшого так — свині й лисиці».

Цей шаблон виявляється дуже корисним для Голлі, коли вона вивчає розкладені на кухонному столі знімки. Обидва чоловіки помірно приємні на вигляд (дзеркало не трісне, як могла б сказати її матір), але по-різному. Кур’єр-підривник — Голлі вирішує назвати його Джорджем, просто задля зручності — має лисяче обличчя: доволі вузьке, губи тонкі, підборіддя невелике й гостре. Невелика ширина обличчя підкреслюється тим, як росте на вилицях Джорджа чорне волосся, тим, яке воно коротке й щільно причесане. З іншого боку, Ондовскі має свиняче лице. Не в огидному сенсі, але воно скоріше кругле, аніж видовжене. Волосся світло-русяве. Ніс ширший, губи повніші. Очі Чета Ондовскі круглі, і якщо він коригує зір, то контактними лінзами. Очі Джорджа (наскільки вона бачить їх за окулярами) мовби трохи загнуті вгору в куточках. Тон шкіри теж відрізняється. Ондовскі — еталонний приклад білого чоловіка, який веде родовід із Польщі, Угорщини чи чогось такого. У підривника Джорджа шкіра трохи лисніє оливковим. На додачу, підборіддя Ондовскі роздвоєне, як у Кірка Дуґласа. А у Джорджа ні.

«У них, мабуть, навіть зріст не збігається», — думає Голлі, хоча, звісно, напевне сказати не можна.

Однак вона все одно хапає фломастер із чашки на столі й домальовує вуса на одній з фотографій Ондовскі. Тоді кладе її біля знімка Джорджа з камери безпеки. Це нічого не змінює. Ці двоє ніяк не можуть бути одним чоловіком.

Але… коли вже вона взялася…

Вона повертається до робочого комп’ютера (досі в піжамі) й починає шукати найраніші репортажі, які філії передали мережам ABC, FOX, CBS. У двох із них вона помічає фургон WPEN на задньому плані. У третьому бачить оператора Ондовскі, що змотує електричний дріт, готуючись перейти на інше місце. Його обличчя опущене, але Голлі все одно впізнає його за мішкуватими штанами з бічними кишенями. Це Фред з відео про повернення до студії. У цьому кліпі Ондовскі не видно, тож він, певно, в цей час допомагав рятувальникам.

Вона повертається до пошуку й знаходить інший, незалежний канал, що теж був на місці події. Вона вводить «WPIT термінові новини школа Макріді» до пошукового рядка й знаходить відео з молодою жінкою, що на вигляд сама ледь-ледь устигла закінчити школу. Вона веде репортаж від велетенської металевої шишки, на якій блимають різдвяні вогники. Там же стоїть фургон її каналу, припаркований за седаном «субару».

Юна журналістка відверто нажахана, затинається в словах, а матеріал викладає так незграбно, що її ніколи не наймуть (та й просто не помітять) більші канали. Голлі на це не зважає. Коли оператор цієї журналістки наближає зображення до пошкодженого боку школи, фокусуючи кадр на швидкій допомозі, поліції та простих цивільних, що розгрібають уламки й ходять з ношами, Голлі виздріває (Біллове слівце) Чета Ондовскі. Він копає, як той пес, зігнувшись і відкидаючи цеглу й поламані дошки з-поміж розставлених ніг. Ті подряпини на руках він заробив чесно.

— Він був там першим, — каже Голлі. — Може, не раніше за найперших свідків, але раніше за будь-який інший канал…

Дзвонить телефон. Він залишився в спальні, тож вона відповідає з комп’ютера — цю фічу налаштував Джером, коли якось заходив у гості.

— Ти вже їдеш? — питає Піт.

— Куди? — Голлі відверто спантеличена. Вона почувається так, ніби її висмикнули зі сну.

— До Тумі, — каже він. — Невже ти забула? Це на тебе не схоже, Голлі.

Не схоже, але вона таки забула.

Том Тумі, власник автосалону, майже впевнений, що один з його консультантів — Дік Елліс, зірка продажів — занижує суми у своїх звітах, бо, може, утримує потай якусь лялечку або плекає наркозалежність. («Він багато шморгає носом, — говорив Тумі. — Каже, що це через кондиціонер. У грудні? Не смішіть мене».) Цього дня в Елліса вихідний, що означає ідеальну можливість для Голлі перевірити цифри й дещо порівняти, щоб побачити, чи все збігається.

Голлі могла б придумати відмовку, але відмовка була б брехнею, а вона не бреше. Принаймні якщо це не абсолютно необхідно.

— Я справді забула. Пробач.

— Хочеш, я до них поїду?

— Ні.

Якщо її перевірка підтвердить підозри Тумі, Пітові доведеться поїхати пізніше, щоб предметно поговорити з Еллісом. Оскільки він колишній полісмен, у нього це добре виходить. А в Голлі — не дуже.

— Скажи містерові Тумі, що я зустрінуся з ним за обідом у місці на його вибір, а «Що впало» оплатить рахунок.

— Гаразд, але він обере щось дороге. — Пауза. — Голлі, ти там за щось узялася?

Вона не знає, але чому ж вона так швидко згадала про Ралфа Андерсона? Може, вона собі чогось не говорить?

— Голлі? Ти там?

— Так, — каже вона. — Я тут. Просто заспалася.

Он як. Таки збрехала.

2

Голлі швидко приймає душ, тоді одягає один з непримітних ділових костюмів. Чет Ондовскі ще якийсь час побув у її голові. Їй спадає на думку, що вона може знайти спосіб відповісти на питання, яке її тривожить, тож повертається до комп’ютера й відкриває фейсбук. Жодного сліду Чета Ондовскі ані там, ані в інстаграмі. Незвично для тележурналіста. Вони зазвичай люблять соціальні мережі.

Голлі пробує ще у твітері — і бінго, ось він: Чет Ондовскі @condowsky1.

Вибух у школі стався о 14:19. Перший твіт Ондовскі з місця події відправлений через годину, і це не дивує Голлі: condowsky1 — ділова бджілка. У твіті сказано: «Школа Макріді. Жахлива трагедія. 15 загинули, може, набагато більше. Молися, Піттсбургу, молися». Від цього рветься серце, але не в Голлі. Вона сильно втомилася від тих багняних «думок і молитов» — можливо, тому що вони звучать якось надто наготовано або тому що її не цікавлять твіти Ондовскі після події. Вона шукає інше.

Голлі стає мандрівницею в часі, прокручуючи стрічку Ондовскі до годин, що передували вибуху, і о 13:46 знаходить фотографію ретроїдальні з паркінгом на тлі. Неонова вивіска проголошує: «ТУТ ЛЮБЛЯТЬ ТЕБЕ І СМАЧНО ГОТУВАТИ!». Під зображенням — твіт Ондовскі: «Є час на каву з пирогом “У Кловсона”, перш ніж подамося до Ідена. Дивіться репортаж із най­більшого у світі гаражного розпродажу на WPEN сього­дні о 18-й!».

Голлі ґуґлить їдальню «У Кловсона» і знаходить її в П’єр-Віліджі у Пенсильванії. Дальша перевірка в ґуґлі («Що ми раніше без нього робили?» — замислюється вона) показує, що від П’єр-Віліджа до Пайнборо і школи менш як двадцять п’ять кілометрів. Це пояснює, як журналіст із оператором дісталися туди першими. Він їхав робити репортаж про найбільший у світі гаражний розпродаж до містечка Іден. Перевірка показує, що Іден лежить за п’ятнадцять кілометрів на північ від П’єр-Віліджа й десь на такій же відстані від Пайнборо. Чоловікові просто трапилося бути в потрібному місці — тобто неподалік від нього — в потрібний час.

Крім того, вона майже впевнена, що місцева поліція (або, можливо, слідчі з Бюро вогнепальної зброї та вибухівки) уже спитали й в Ондовскі, й в оператора Фреда про їхнє вдале прибуття. Не тому, що