Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи) 📚 - Українською

Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)" автора Віктор Суворов. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 79
Перейти на сторінку:
купувати?

Більшість населення країни - селяни. Працьовитих - отже, багатих - мільйони. Навіщо їм така влада, яка за рахунок народів Росії утримує комуністичні партії у всьому світі? Навіщо ця бюрократія, що пожирає все, що вироблено працею народу? Навіщо така система, при якій грошей багато, а купувати нема чого?

Як тільки селянин багатів, то відразу починав нарікати, то відразу ставав потенційним ворогом.

І цю проблему треба було вирішувати.

Кремлівські генії знайшли вихід: усіх багатих селян розкуркулити, тобто відібрати в них усе, що в них є, а їх самих вивезти взимку в тайгу, в тундру, в продуті буранами степи Казахстану і там викинути на мороз. Нехай поздихають. А тих, хто чинить опір, стріляти на місці.

В народні маси був кинутий лозунг: ЛІКВІДУЄМО КУРКУЛЬСТВО ЯК КЛАС!

І ліквідували. У самому прямому сенсі.

Одного з найбільш лютих ворогів народу звали Михайлом Шолоховом. Цей бездарний алкоголік швидко склав книжечку «Піднята цілина» - про те, як взимку Червона Армія вивозила тисячі сімей з малими дітьми на загибель. Шолохов у захваті: щоб не заважали життя щасливе будувати!

В ході війни Черчиль побував у Радянському Союзі, вів переговори зі Сталіном, вечорами обидва дружно піддавали. І Черчиль поцікавився: так скільки ви людей виселили і викинули на сніг за Урал? І отримав відповідь: десять мільйонів.

Минуло багато років, і вірний заступник Сталіна товариш Молотов висловив незгоду: ні, було не так. «Сталін казав, що ми виселили десять мільйонів. Насправді ми виселили двадцять мільйонів».

З працьовитими селянами розібралися. Їх ліквідували. А далі — що?

А далі треба було вирішити двоєдине завдання. З одного боку, зробити так, щоб всі інші селяни не багатіли. Ніколи. З іншого боку, так влаштувати, щоб селянину взагалі нічого не треба було платити за хліб і картоплю, за масло і м'ясо. І щоб не з кожним окремо розбиратися, а вигрібати з громадських комор.

І було придумане колективне господарство - колгосп.

Земля, звичайно, належить селянам, як і було обіцяно, та тільки не кожному окремо, а всьому безвідповідальному натовпу. І корови, і коні, і сівалки - все спільне нехай належить колективу. Добровольців вступати в колгосп не знайшлося. Треба було в колгоспи заганяти силою. Заради цього в селян відбирали все продовольство. Взагалі все. Вступиш у колгосп - дамо жерти, не вступиш - здохнеш від голоду. Померли мільйони. Але колгоспний лад переміг! Тепер не треба було купувати хліб у селянина. Тепер колгоспу спускали план: здати стільки-но м'яса, стільки зерна, стільки льону, а ось стільки гороху.

За свою працю колгоспник грошей не отримував. Взагалі ніяких. Йому платили натурою, як у середні віки. Голова та бригадири за виконання якогось обсягу робіт зараховували трудовий день - трудодень. Після того, як колгосп виконував державний план здачі продуктів, залишки картоплі та буряка, соломи й сіна ділилися між колгоспниками пропорційно вкладеним зусиллям.

Рабська праця непродуктивна. Рабська праця на землі непродуктивніша втричі. Праця на землі - це не каміння тесати, не дороги мостити, не піраміди будувати. Праця на землі - це творчість. Але всяка ініціатива в колгоспах була вбита, як і особиста зацікавленість у результатах праці. Крім того, найбільш діяльна і «пробивна» частина з решти селян тут же подалась в управлінці. Вчорашній сіяч середньої руки ставав головою, заступником голови, помічником або бригадиром. У кожному з них країна втрачала одного годувальника і набувала ще одного бюрократа.

Колгоспна бюрократія вела себе як будь-яка бюрократія у світі: плодилася, розмножувалася, крала й обдурювала. Голови колгоспів обростали телефонами, секретарками, канцелярськими столами, рахівниками, шафами з паперами, завгоспами, графіками сівби та збирання, планами та звітами про їх дострокове виконання.

Улюбленцю бригадира чи доньці голови нараховували те, чого вони не робили. А за рахунок кого? За рахунок того, хто сильно гарував. Так навіщо сильно гарувати, якщо твої успіхи дядьку Вані або тітці Маші запишуть?

Так же люд розбіжиться з таких колгоспів. Ні, громадяни! У нас все передбачено. Щоб з колгоспів люд не втік, були введені внутрішні паспорти. Але тільки для тих, хто живе в місті. А колгоспнику паспорт не належиться. Ні, не закордонний паспорт. Кордон на замку. З раю не втечеш. Колгоспнику не належало мати внутрішній паспорт. Навіщо він рабу? А без паспорта колгоспники - тобто більшість населення країни - формально громадянами своєї країни не були. Собакам паспорт належався, колгоспнику - ні. Собаку можна було возити в літаку, а колгоспник ніколи в літаку не літав. Не для тебе, дорогий товаришу, конструктори Туполєв і Антонов стараються. Рилом ти не вийшов у пасажирському літаку літати. І в готель колгоспників не пускали. Худобі й колгоспникам там не місце.

Так і жили.

І ось країні, де більша частина населення була опущена на рівень рабів, які нікуди не могли втекти, яким грошей за роботу не належало, товариші Козлов і Хрущов обіцяли життя при комунізмі, де кожен буде працювати за здібностями, а отримувати за потребами. Але, пообіцявши, колгоспного рабства не скасували, землі чоловікам не дали, як і внутрішніх паспортів, і грошима за працю не платили.

Повторю: комуністичні лідери - це придурки і злочинці. На прикладі обіцянок товаришів Козлова і Хрущова спробуйте визначити, чого в наших вождів було більше: злочинного нахабства чи звичайної дурості?

5

Але люд у нас спритний. Країна утримувала величезну армію для залякування супостата, і щороку в неї загрібали всіх хлопців, які досягли призовного віку. В армію - на три роки, у флот - на чотири, в інші часи - і на п'ять. Відслужить хлопець своє, пора додому повертатися. Але країна зводить нові танкові й ракетні заводи, для них потрібні нові металургійні комбінати, а для них - нові шахти й рудники, нові електростанції й залізниці. Країна будує. І кожному міністру головний біль: де будівельників узяти? Потрібен збагачений уран. А для цього потрібно багато електрики. Заради цього треба сибірські річки перекривати найпотужнішими у світі греблями. А який дурень у тайгу до комарів поїде? Немає охочих. І жене міністр гінців до військових частин вербувати дембелів. І ті їдуть в Абакан і Братськ, в Усть-Ілім і Тайшет. Тільки б не в колгосп. На великих будовах - табуни молодих хлопців. А дівки в дефіциті. Тут гроші та брак усього, крім горілки. Горілку легко в тайгу везти. Атож, не помідори, не згниє. На великих будовах пиятика, тут хуліганство відірваних від коріння, ніким не контрольованих мас молодих чоловіків. Тут п'яні бійки через баб і

1 ... 49 50 51 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"