Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

Кир

Ніколи ще я не горів так сильно. Ніби фізично, живцем, відчуваючи, як горять всі нутрощі. Ніколи я так сильно не відчував стільки всього до однієї маленької дівчинки.

Хочу взагалі не виходити з квартири, бути постійно з нею. В першу ж ніч, розглядаючи сплячу красуню, я зрозумів, що мені буде складно. У мене так рве дах з самого першого дня, що я і думати забув про Єсенію. Нарешті, я знайшов свій антидот і тепер хоч Сашко не так переймався. Хоча, судячи з тієї нашої розмови, він і не збирався хвилюватися.

По правді, з тієї ночі в клініці, вона мене взагалі не турбує. Не чіпляє. Більше я не вдихаю її запах, не чекаю її посмішки і не реагую всім тілом на її сміх. А ось з Лілі все інакше.

Набагато. Інакше.

Її запах провокує всередині мене голодного, дикого, хижого звіра, який заспокоюється тільки поруч з нею, відчуваючи її тепло. Щоночі я не можу заснути, не залипнувши на неї на годину-другу. Дико не висипався, справами себе завалив, але не приходити в спальню до неї просто не міг. Мені було необхідно її відчувати. Щоб хоч трохи заспокоюватися і вранці не кидатися на неї.

Здається, через те, що я занадто стримувався, намагаючись трохи тверезо думати і жити, я став дуже холодний з нею. Я намагався менше з нею розмовляти, контактувати, боячись її образити своїми бажаннями. Здавалося, що ледве я торкнуся її, більше не зможу зупинитися. До тих пір, поки не буде мій внутрішній демон ситий і задоволений.

Такого, якщо чесно, я не відчував навіть до Єсенії. З нею все було шалено, тоді, кілька років тому. І я занадто її ідеалізував, занадто, правда. Як з'ясувалося, вона не одна така мила, чесна і не у неї однієї такі солодкі губи. Хоч якщо чесно, я і не пам'ятаю смак її губ. Але, щоб ви думали? Я все ще пам'ятаю смак Лілі. І мене накриває сильніше. Адже з якогось переляку друзі ж вирішили, що ми пара? Значить, я на прогулянці занадто часто відволікався на її дзвінкий сміх. Ні, вони теж реагували на своїх дружин, але явно не так жадібно.

Та й плювати на інших, ось правда, сьогодні я в цьому переконався. Сьогодні я завмирав, чуючи сміх або голос Лілі, часто "залипав", втрачав суть розмови, але друзі нічого не говорили. Або я ніяк не видавав себе, або вони зрозуміли, чому я такий загальмований.

А все через неї ж. І це так чудово!

У перший же день, коли я приніс чай, хотів прояснити, хто ми тепер один одному і навіть думав сказати про те, скільки всього я відчуваю поруч з нею, розповісти, як я до неї ставлюся. А вона спочатку вирішила піти, а потім ще й почала плакати.

І вона зрозуміла, що я був закоханий в іншу. В дружину друга! Вона запитала про це прямо, чітко сформулювавши питання.

Проте... Це вже минуле і зараз мені складно саме поруч з нею перебувати. Я мало не втратив її, я покарав винного, її мати поки не сидить, на умовному терміні, але хоч одна спробує зв'язатися з Лілі або якимось чином допомогти чоловікові - і її чекає те ж саме. І вона повинна сказати дякую за те, що я зберіг їм життя.

Лілі, до речі, не дуже й то хотіла знати, як справи у її рідних. Це втішало, це означало, що вона не пробачила і не пробачить. Як взагалі можливо це пробачити, я теж не розумію.

- Ти ще не спиш? - тихенько запитує дівчина за спиною. Я здригаюся і повертаюся, здивовано бачачи Лілі в милій білій піжамі. Так, Сеня постаралася, щоб гардероб дівчини ідеально підходив їй. Вона, немов рентген, відразу зрозуміла, яка Лілі і що їй підійде. Одне тільки плаття, в якому сьогодні гуляла крихітка! Ніби на неї пошили, ідеально сиділо на ній.

- Ні, не сплю, - як завжди, чекав, поки вона засне. Щоб провести по м'якому волоссю, щоб укрити плечі і невагомо торкнутися губами її щоки або чола. - Вже за одинадцяту, зазвичай ти спиш в такий час.

- Так, - дівчина обняла себе за плечі і опустила погляд на босі ноги. - Я хотіла поговорити...

- Уважно слухаю, - хмикаю.

- Я вважаю, що найкраще буде зараз мені виїхати, - знову одне й те саме. Цікаво, тільки, чому вона так прагне віддалитися від мене. Я їй настільки неприємний? Або в чому справа? Забавно тільки те, що у неї це зараз не виходить, як і минулого разу. Бити її я не збираюся, звичайно, але кумедно... З нею точно не буде нудно.

І зараз навіть в очі не дивиться. Нервує дуже. Смикає край піжамної кофти.

- Зараз прямо? - питаю спокійно, хоча і поки впевнений, що обов'язково залишу її будь-яким способом тут.

- Ну, завтра вранці, - дівчина невпевнено піднімає свої очі. Облизує губи, а я смикаюся, сильно стримуючись. Сам хочу їх облизнути.

- Тобі тут не подобається? - цілком нормальне питання. Раз вже вона постійно хоче втекти, може їй не подобається квартира або сусід. Хоч і тут все одно краще, ніж у неї вдома.

- Подобається, - дівчина ковтнула. - Просто, це дуже не зручно. Ти через мене не будуєш своє особисте життя.

Я реготнув. Своє особисте життя я не будував через Єсенії, але точно не через неї. Я, в принципі, хочу, щоб вона була моїм життям. Лілі, тобто.

- Не вигадуй нічого і йди відпочивай.

- Кирило, - дівчина ніяково робить крок вперед. - Будь ласка... Я не хочу тікати чи сваритися з тобою після всього, що ти зробив для мене. Але ж немає великої потреби мені тут перебувати. До того ж, ти завжди зможеш приїжджати раніше додому і ніхто не стане тобі заважати в твоєму ж домі.

Як же вона не права. Звичайно, серцю не накажеш, але у мене є непереборна потреба в її присутності тут. Я не можу знаходитись з нею в одному приміщенні довго, зараз вже відчуваю, що хочу просто притиснути її до себе і щоб вона більше ніколи не говорила про те, що їй потрібно поїхати, або про те, що вона заважає мені. Потрібно або зв'язати себе, або на ділі показати, як вона помиляється.

- Ймовірно, ти вже вже знаєш? Куди поїдеш?

- Не знаю. У мене є трохи грошей, що ти давав... Якщо чесно, я ніколи не жила одна, але... - дівчина покусала губи. - Мені незручно користуватися так довго твоєю добротою.