Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

- Чому з вами жінками все так складно?  Навіщо вам так рано діти?  Що в цьому такого?  Гаразд, може до сорока я і захочу їх, але точно не зараз.  Можливо, ти права і нам не варто виходити за рамки тих відносин, який вже встановилися.  А ще краще - нічого крім роботи.  Вечір прощання?  - усміхається він.

- Що?  - я намагаюся не показувати, що його слова мене зачепили.

- Остання ніч разом, а з завтрашнього ранку розходимося як в морі кораблі.  Можеш повернутися до Макса або ще до когось. Можеш вийти заміж і народити ораву дітей, піти в декрет, чому я буду тільки радий.  А сьогодні давай про все забудемо і просто розслабимося.    

Здається, я хотіла саме цього, ось тільки чому тоді не відчуваю радості?           

- Добре, - видавлюю з себе.  - Тоді давай все ж потанцюємо.  Ти, пам'ятається, вмієш добре вести, - натякаю на благодійний вечір і піднімаюся зі стільця.

Я вкладаю долоню йому в руку, сплітаючи наші пальці в замок і йду за ним на середину кімнати.  Кладу одну руку йому на плече, а він - мені на талію.  Ми повільно гойдаємось в такт мелодії, не кажучи ні слова.  Я відчуваю як моє серце починає битися швидше, наші тіла притискаються все ближче і ближче і я затримую погляд на губах Царьова.  Цей момент здається таким ідеальним.  У вікно заглядає повний місяць, напівтемрява і інтимність дотиків.  Його подих, лоскоче скроню, запах, розбурхує уяву і тремтіння, пронизала мій хребет.