Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

На вулиці, Кирило одразу відчиняє дверцята автівки з переду.

—  Лео, сідай сюди. Ти ж моя дівчина, памʼятаєш? — запитально дивиться на мене, а Поліна усміхається і залазить на задня сидіння.

—  Та хіба таке забудеш.

—  От і чудово, —  каже спокійно Кирило і заводить авто.

—  Ви такі милі, —  вставляє свої пʼять копійок Поліна. — Я бачила як ви цілувалися, тому можете не ховатися по закутках та кущах. 

Я одразу червонію від слів дівчини і Кирило це помічає.

— Поліно, ми самі розберемося, —  обертається до сестри і каже таким тоном який означає, що далі цю тему ніхто не розвиватиме. 

Біля універу Поліна швидко вистрибує з автівки, прощається з Кирилом, каже, що потім мені напише і біжить. 

— Лео, затримайся на хвилину, — просить Кирило, торкнувшись моєї руки. Цей дотик мене примагнічує, тож я піддаюся. 

— Щось трапилось? — питаю у хлопця.

— Скільки в тебе сьогодні пар? 

— А тобі для чого?  

— Я заберу тебе після пар до себе в офіс, — спокійно відповідає Кирило, ніби в мене не може бути інших планів.

— Не забереш, бо в мене робота. А ще мені треба обрати тканини для пошиття свого тестового зразка. Вартість тканин і декору скину тобі протягом тижня.

— Без проблем, — згоджується Кирило. — А як ти дивишся на те, щоб на час наших стосунків не ходити на роботу? — несподівано запитує. — Не переживай, я допомагатиму тобі фінансово.

Мене його пропозиція обурює. 

— Може я й згодилася на фіктивні стосунки через гроші на грант, але я не утриманка, тож не пропонуй мені більше такого. 

— Лео, я не мав на меті тебе образити, — виправдовується Кирило. —Цей тиждень ти мені знадобишся для справи, тож було б добре, щоб ти не виглядала і не почувалася як вичавлений лимон.

— Для якої справи? — цікавлюся в Кирила.

— Розкажу, коли приїду за тобою після пар. — відповідає хлопець.

— Я ще не згодилася.

— Лео, не капризуй, — просить Кирило. — Якщо для тебе така важлива робота в ательє, то візьми відпустку на цей тиждень, а потім повернешся. Я можу прийти з тобою і все пояснити твоїй керівничці чи директорці чи хто там у вас?

— О, навіть так, — дивуюся я. — І що ти скажеш їй.

— Скажу, що твій хлопець і ми їдемо в гості до моєї бабусі. Таке завжди спрацьовує.

— Ого, а я думала, що в тебе фантазії не має. А виявляється, що помилялася.

— Це не фантазія, Лео, — серйозно говорить Кирило. — Ми справді поїдемо до моєї бабусі.

— Ні, ми так не домовлялися, — заперечливо хитаю головою. — Я люблю всіх бабусь на світі і не обманюю їх. 

— Повір, що моя бабуся буде винятком, — лякає мене хлопець.

— Яким таким винятком?

— Ну, тобі скоріше за все вона не сподобається і ти не відчуєш докорів сумління, коли ми їй скажемо, що ти моя дівчина і скоро ми заручимося.

— Заручимося? — ошелешено перепитую Кирила.