Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Хочу ще раз поцілувати свою маленьку дівчинку, але вона відвертається та вибігає за двері. Коли ж я виходжу за нею, то Ясі уже й не видно. От мишка. Аж руки чешуться обіймати її та не відпускати від себе ані на хвилину.

На пару я так і не повертаюся.  Йду на стоянку, сідаю в автомобіль і чекаю наступного заняття. На перерві до мене підходить Павло. Стукає кісточками пальців по склу, і я повільно підіймаю очі, дивлячись на єхидну усмішку друга. О-о-о, зараз почнеться.  Закочую очі та спускаю вікно.  

— Що? — не відриваю очей від мобільного, який тримаю в руках.

— А де твоя Ясенька? — тягне ім'я дівчини він, і не можу себе стримати.  Дивлюся на хлопця, відкладаючи гаджет. 

— Не називай її Ясенькою. У неї є нормальне ім'я.

— Ромо, ну ти чого? Яся і Яся... Я зрозумів уже — твоя вона. Лізти не буду.  Та й не було у нас з нею нічого. Навіть поцілунку не було.

— Ще не вистачало, щоб він був, — гарчу.

Хоч і не хочу, але саме якось виривається. Не можу навіть думати, що якби я тоді не приїхав, то в них щось було б.   Павло сміється, згинаючись навпіл, і я видихаю вже спокійніше. Виходжу з автомобіля та спираюся спиною об двері.  

— Гаразд, вибач, — кажу, усміхаючись.

— Та пофіг. Ти ж знаєш, я на твої заскоки не звертаю уваги, — каже спокійно Пашка.

Здається, я й справді перегинаю палицю. Павло — мій друг, і лізти до моєї дівчини не буде, але приглядати за ним я все одно буду.

Друга пара закінчується, і я мало не мчу коридором, як закоханий школяр до аудиторії, де перебуває Яся.

Тільки вибігаю на третій поверх, як бачу її. Дівчина з подругою йдуть коридором і про щось шепочуться. Вони спиною до мене, тому я швидко підкрадаюся до дівчат позаду. Крокую за ними, не подаючи вигляду. 

— То тепер ти тікаєш з Монастирським, прогулюючи пари? — незадоволено фиркає подруга Ясі.

— Я не прогулюю. Просто хочу побути з Романом, — виправдовується моя дівчина.

— А ще недавно ти його на дух не переносила.

Ось тут мені вже стає цікаво.

— Я просто… — тихо починає Яся і повертає голову, помічаючи  мене.

— Ой! — дівчинка перечіплюється, і, щоб не дати їй впасти, ловлю за талію, затискаючи у своїх обіймах.

— Я за тобою, — зазираю у великі карі очі моєї боягузки та повільно нахиляюся для поцілунку.

Але Яся швидко відвертається та стає на ноги, широко розплющивши очі. Розглядає зівак навколо, і я розумію, що їй ніяково.

— Ходімо? — шепочу за сантиметр від її обличчя.

Моя дівчинка киває, викликаючи в мене усмішку.

***

Яся

Ми їдемо в центр. Коли Роман зупиняється перед центральною ковзанкою, я ошелешено дивлюся на хлопця. 

— Я не вмію кататися на ковзанах, — кажу тихо, коли хлопець веде мене за руку до входу.

— Доведеться мені й цього тебе навчити, — усміхається, театрально закочуючи очі.

Ми разом підбираємо мені ковзани. Хлопець допомагає їх правильно взути та зафіксувати на нозі. Поки він сам взувається, я пробую зробити кілька кроків. Це справді важко. Особливо, дивлячись на те, що взагалі не вмію тримати рівноваги.

Дивлюся через скло на каток, де швидко носяться молоді люди й навіть діти. Стає страшно. 

— Готова спробувати? — підходить до мене позаду Роман і торкається моєї руки.

— Навіть не знаю.

— Ну ж бо, я буду поряд, — тихо вимовляє хлопець і цілує мене в щічку, ведучи до виходу на каток.

Ой, я ще довго буду пам'ятати перші падіння. Особливо їх запам'ятає моя п'ята точка. 

Але вже через хвилин п'ятнадцять я зрозуміла, як правильно потрібно стояти, а за допомогою Романа — навіть пересуватися слизькою поверхнею.

Відпускати руку хлопця точно не збираюся, тому, схопившись, наче за рятівне коло, ми повільно їдемо по колу.

Мені навіть починає подобатися. Я завжди хотіла спробувати покататися на ковзанах, але так і не наважилася. Було страшно та соромно впасти у всіх на очах, але поряд з Романом не боюся нічого. 

Відчуваю, як хлопець сповільнюється і розвертає нас до високих поручнів. Спокійно зупиняється збоку, розвертає мене до себе та обвиває руками. Наче ховає під усього світу.

— Щічки почервоніли. Змерзла? — питає хлопець, торкаючись моєї шкіри кінчиком носа.

— Трішки.

— Ходімо, вип'ємо чогось гарячого.

Киваю, підтримуючи його ідею, і подаюсь вперед, цілуючи Романа. І хлопець одразу перехоплює ініціативу.

Неподалік ковзанки знаходимо милу, маленьку кав'ярню. Хлопець замовляє для себе американо, а я вибираю гарячий шоколад. Поки офіціант несе наше замовлення, я розглядаю у вікні людей, які снують  вулицею. 

— Я хочу тобі дещо подарувати, — тихо вимовляє Роман, привертаючи мою увагу.