Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

Замислившись, я загорнула куточок сторінки та притиснула пальцем, потім розгорнула і провела нігтиком по згину.

Тієї ж миті у свідомості ніби склався пазл. Книжка! Та книга, написана моріанською, яка зацікавила мене в перший візит до бібліотеки. Адже вона лежала на столі, а на її полях були намальовані символи, які здалися мені знайомими.

Схопившись на ноги, я охнула від болю в нозі, але лише посилила заклинання так, що нога стала схожа на дерев'яну палицю. Поспішила до інших столів, але книжок на них не було. Розвернувшись до стелажів, швидко виплела пошукове заклинання і почала перебирати кожну шафу.

Ось вона! Хтось прибрав книгу.

Поспішила до потрібного стелажу і невдовзі вже перегортала сторінки. Зупинилася на тій, де зверху та збоку від тексту було виведено дві криві лінії. Нахмурившись, скопіювала їхні образи та вивела у повітрі, а потім наклала один на одного.

- Це ж шифр, - ошелешено видихнула, дізнавшись один із символів, які малював Локайн. Книжка грюкнула, закрившись. Я притиснула її до себе і, як могла, поспішила на другий поверх до кабінету, де залишила всі записи.

Ніхто з лінгвістів не міг визначити цю мову, тому що її не існувало. Це були позначення слів у книзі, заховані тим самим способом, яким користувалися сектанти. Сім'ї ат Маніл потрібен був зовсім інший фахівець. Зараз мої знання стануть у пригоді лише в тому, що книга написана мовою іншої країни.

На ногу вже майже не звертала уваги й не думала про наслідки, опустилася в крісло, відсунула непотрібні папери, взяла аркуші з малюнками Локайна та заглибилася у розшифровку тексту. Поспішала, адже здавалося, що залишилося надто мало часу. Ті, хто робив копії символів, не залишив дат, коли вони були зроблені, а тому доводилося лише здогадуватися за змістом, яке речення за яким слідує. Іноді здавалося, що деяких фрагментів взагалі не вистачає.

Шматок шифру з кімнати на третьому поверсі взагалі виявився повною нісенітницею, тому я відкинула його. Він здався мені дивним ще тоді, коли я побачила наполовину стертий символ.

Закінчивши, я приголомшено дивилася на текст.

«Він хоче безсмертя. Він живе у будинку. Заговориш - помреш. Він зібрав людей. У будинку є схованка». Він... хто це він?

Хоче безсмертя? Невже мова про Емеріка, який очолював секту?

Я стривожено озирнулася на вікно, а потім оглянула Стража на своїй руці. Потрібно скоріше покликати Загіра.

Він живе в будинку…

І саме в будинку не можна виявити хлопчика через товсті зачаровані стіни. Але... всі кімнати оглянули, а таємних тут немає і...

Стук ледь не змусив мене підстрибнути на місці. Неспокійне серце зірвалося на біг. Хутко обернувшись, я опустила голову і побачила кульку, що впала на підлогу. Скоріш за все, знову вислизнула з моєї кишені. Я нахилилася, щоб підняти її, але завмерла, так і не взявши до рук.

Ідеально рівна кулька відчувала найдрібніші нахили поверхні. Ще у своїй кімнаті я здивувалася тому, наскільки рівні в будинку підлоги. І зараз скельце нікуди не покотилося, а зупинилося біля моїх ніг і прийшло до рівноваги.

Ось тільки на третьому поверсі все було інакше. Я точно пам'ятаю звук кульки, що котилася. І я знайшла її біля стіни. Підлога на третьому поверсі не рівна, а під нахилом. Настільки маленьким, що на це навіть не звернули увагу.

Окрилена здогадкою, я скоріше попрямувала до сходів. Прислухалася до того, що відбувається в будинку, але почула лише легкі кроки та шарудіння внизу.

Намагаючись рухатися якомога тихіше, я піднялася на третій поверх. Пройшла до краю коридору та опустила кульку на підлогу. Вона очікувано покотилася до сходів. А навпроти них зупинилася, хитнулася з боку на бік і завмерла. Коридор був дуже довгим, а підлога в ньому від сходів і до кінця одного крила - піднесена. А значить, між стелею другого поверху та підлогою є місце. Але як туди потрапити?

Озирнувшись, я підійшла до замкнених дверей. Начхавши на ввічливість, послала енергетичний імпульс в замкову щілину. Мені пощастило, що цю кімнату не запечатували магією. Двері швидко відчинилися. Тут зберігався якийсь мотлох. Озирнувшись, я почала розгрібати його, підсвічуючи собі світлячком. І раптом побачила в пилюці сліди. Дуже знайомі сліди.