Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

Нове випробування вразило не тільки дворян, але й учасниць: покинути конкурс довелося на одній дівчині більше, ніж очікувалося спочатку. Чому ж так трапилося – читайте у репортажі Квітки на сторінці 9. 

Тим часом Вітан Сорен, придворний артефактор її величності, щедрий з нареченими, як ніколи раніше. Чи означає це, що він і сам вже підшукує собі супутницю життя?..

Якщо Йовіла і сподівалася, що після сну вона зможе нарешті зрозуміти, що ж в ім’я Літа і Морени відбувалося на цьому відборі, її надії не справдилися. Коли вона прокинулася у напівпустій кімнаті – як завжди, найперша – голову її огортало таке тісне почуття тривоги, що вона незабаром і справді розболілася. 

І що більше Йовіла думала про те, що відбувалося, то менше вона хоч що-небудь розуміла. Хто взагалі хотів би вбивати наречену принца, та ще й, серед усіх варіантів, саме герцогську дочку, нехай і байстрючку? Все це виглядало, як повне безглуздя, та все ж докази були – щонайменше, підслухана нею розмова між Сореном та Амелією. 

І з усього цього випливало, що та людина, яка стояла за цим вбивством – якщо воно взагалі було – ховалася серед учасниць. Тепер Йовіла вже трохи краще розуміла позицію Сорена у тій суперечці. І тепер вона, певно, буде спати набагато гірше, знаючи, що десь серед дівчат, з якими вона ділить кімнату, зачаїлася вбивця. 

Вона могла би допомогти Соренові – не так заради нього і його роботи, скільки задля власної вигоди; зрештою, вона зовсім не хотіла, щоб відбір наречених перетворився на криваву різню – це вже зовсім не матеріал для світської хроніки. 

Цілий день Йовіла не знала, чим би себе зайняти – вона вкотре перечитувала поему, вже вивчила її назубок, розклала сукню, у якій виступатиме назавтра, побалакала з дівчатами і обмінялася напруженими кивками з Аніт Канською та її групою посіпак. Єдине що залишалося, так це піти знову безцільно гуляти парком, але у таких випадках вона чомусь аж надто часто випадково зіштовхувалася з Сореном. А ось зараз ця зустріч їй зовсім не потрібна – вона все ще мала невелику надію, що до початку випробування артефактор трохи охолоне і все ж таки передумає викидати її з конкурсу. А навіть як ні – злити його додатково все одно потреби не було. 

Тож натомість Йовіла прихопила усі написані нотатки, яких зібралося вже немало, і пішла обхідними шляхами до палацу, щоб знову зустрітися з Сарою. Та могла би якось вигадати, як передати їх у великий світ, за межі палацу. Вочевидь, Сорен таки закрив ту дуже зручну дірку у стіні, тож тепер їм довелося би скористатися складнішим і довшим шляхом. Деякі з дівчат кинули на Йовілу кілька поглядів скоса, коли вона вислизнула крізь двері, та вона не зважала. З тими, з ким вона могла заприятелювати, Йовіла вже це зробила. Інші ж… Ну, це були їхні проблеми. 

До того ж Йовіла мала і свої ставки. Вона досить непогано уявляла собі, хто ж вилетить наступного випробування, і тільки сподівалася, що нічого не зіпсує її прогнозів так, як це сталося попереднього разу. У магічок були деякі шанси – щонайменше, в однієї; Йовіла бачила, як та зачакловувала шпильку для волосся. А локони в Еріка були такі пишні і золоті, що заховати захисну цяцьку там було би простіше простого. Що робила інша чаклунка, Йовіла не знала. Вілена збиралася піднести його високості картину – виявляється, вона дуже навіть непогано малювала. А портрет самого Еріка верхи на коні (Йовіла дуже сподівалася, що Вілена малювала саме це) міг би стати непоганим доповненням до його колекції егоцентричних дарів. 

Дісталася до палацу Йовіла досить швидко. Вона тепер не заходила через головні входи – їх охороняли, там постійно ходили якісь придворні, і вона ніяк не могла пройти кудись непоміченою. А ось коридори для слуг, які також рідко бували безлюдними, давали набагато більше простору для маневру. Можливо, за нею також спостерігали, але прачки, кухарі і покоївки мали свої кола, де обговорювали би її, і ці розмови навряд чи би дісталися до вух небажаних людей. 

Коли Йовіла дісталася кімнати Сари, їй довелося простояти перед ними добрі п’ять хвилин. Ніхто не відповідав, і вона вже вирішила піти назад, коли гномка вислизнула з сусіднього коридору і подалася їй на зустріч. 

 – Оце на, давно не бачилися, – з посмішкою сказала вона, дістаючи ключ з-за пояса сукні. – Але добре, що ти прийшла. Заходь. 

Цього разу кімната Сари виглядала набагато більш захламленою, ніж раніше. Повсюди лежали шматки паперу, порвані його клаптики, списані з обох боків, лежали жмутки напівзів’ялих квітів, які її подруга навіть не потрудилася поставити до вази. 

 – Що в тебе тут відбувається? – запитала Йовіла, обережно присідаючи на краєчок незастеленого ліжка. До її величезного подиву, гномка почервоніла. 

 – Ой, не питай. – попри власні слова, всього за мить Сара почала розповідати сама. – Влізла в одну інтрижку. Ці дворяни такі… – вона змахнула кулаком у повітря і впала на плетеле кріселко. – Ми провели всього дві ночі разом. Дві! Та й те, ночами це важко назвати, я завжди поверталася потім до себе – а потім я почула, як цей довбень розповідає королівським фрейлінам, що ми заручені. Ти собі таке уявляєш? 

Йовіла дивилася на Сару, вирячивши очі. Не те, щоб це було щось зовсім вже дивне, але Йовілі і в голову не приходило, що хтось із палацових гостей може бути аж до того старомодним. 

 – Ну… Цього не те, що можна було очікувати.. Але це й не зовсім поза межами. У вищому світі знатні дами не шукають собі коханців серед свого рангу. І так само не роблять знатні пани. Якщо ви вже закохалися один в одного – то треба одружуватися.