Читати книгу - "Наречена для Демона., Галина Курдюмова"

Я була у напівсні. Чи треба казати: в напівреальності? Дивний стан, коли думок ніяких немає, але є повна впевненість, що роблю саме те, що повинна.

Голос зі сну продовжував звучати в моїй голові: «Допоможи мені-мені-мені-мені...»

Двері самі відкривалися переді мною, і мені не доводилось навіть замислюватися про вірність шляху на чужому кораблі. «Сюди-ди-ди-ди...» - кликав голос, б'ючись об стінки черепа і відсвічуючи луною.

 «Швидше-ше-ше-ше-ше!..»

Я і так поспішала. Але рухалася, на подив, плавно і чітко, жодного разу навіть не зачепилася за кут і не спіткнулася, що на мене, взагалі, не схоже.

 «Допоможи-и-и-и...»

Я увірвалася до просторої  кімнати, де було повно пультів та екранів. Ось він, справжній центр управління, а не та крихітна рубка, яку ми бачили вчора. Правда, приміщення було неабияк пом'яте і пошматуване, воно знаходилося в тій частині сигари, якою вона вдарилась об планету. Я мимоволі завмерла, розгубившись. Куди тепер?

 «Шукай капсулу-у-у-у...»

Мій погляд ковзнув по кімнаті і уперся в милу «труну», що розмістилася в  центрі.

Бр-р-р-р! Я б в таке не лягла! Вона теж був зігнута з одного боку, тому що її зім'яв величезний пульт, який зрушив з місця при падінні.

Наближалася я повільно, обережно - і застигла, милуючись красивою жінкою років тридцяти на вигляд, що спочивала в заповненій прозорою рідиною камері. «Чому ж Рокнет нічого не сказав про другого члена екіпажу?» - майнула думка і розчинилася в просторі. І що мені робити? Тут теж «випаде» інструкція?

 «Кнопку... Просто натисни червону кнопку...»

Я обійшла капсулу, знайшла одну єдину велику круглу кнопку в головах, так що помилитися було просто неможливо, і надавила великим пальцем .А потім, немов заворожена, спостерігала, як закрутилася воронками і спала рідина, слідом немов вітер подув, висушуючи полонянку, зрушився захисний екран і майже відразу жінка різко розплющила очі. Вони виявилися карі, глибокі і дуже втомлені.

Мабуть, в капсулі була зовсім не та система, що в боксі, тому що жінка без всяких зусиль чи скутості в рухах вхопилась руками за борти, підтяглася і вистрибнула на підлогу. Незнайомка виявилася трохи вищою за мене і дуже навіть бадьорою. Я зробила крок назад, коли вона рушила до мене, а вона схопила мене за плечі, з якимось нездоровим інтересом розглядала, і потім міцно обійняла.

 - Нарешті...

 - А-а-а... Ем-м-м... - Напевно, я тільки зараз повністю прокинулась, усвідомила, що сталося, і впала у шоковий стан. - Я нічого не розумію... Ви хто?

 - Леонора. Я, як і ти, із Землі!

 - Землянка? На чужому зорельоті?

 - Це мій зореліт!

 - Хто ж ви така?

 - Я - Творець Світів!

 - О, ми вже врятували одного вашого колегу !.. Рокнет, він теж назвався Творцем Світів.

Лице Леонори зблідло, потім пішло червоними плямами.

 - Він - брехун!

 - У сенсі?

 - Рокнет - не Творець. Він - Руйнівник Світів!

Приїхали...

 - Е-е-е... І багато світів він зруйнував?

 - Він - руйнівник мого світу! Сядь, дівчинко, бо у тебе вже ноги тремтять. Я розповім тобі хоча б основне, щоб ти могла зрозуміти, що сталося.

Пропозиція була дуже навіть до речі,  я підняла одне з крісел, що валялися на підлозі,  і з задоволенням сіла. А Леонора почала розповідь:

 - Я, як і ти, жила на Землі, мені було двадцять років і я абсолютно нічого не знала про інші світи. Поки не з'явилися Шукачі (вони розшукують розумних істот з потенціалом творця) і не забрали мене в ЗУТІР.

 - Що таке ЗУТІР?

 - ЗУТІР - Зоряний Університет Творців і Руйнівників.

 - Руйнівників теж потрібно навчати? - здивувалася я.

 - Дев'ять років майбутні Творці і Руйнівники вчаться разом, навіть не знаючи про те, який у них потенціал. І для творіння, і для руйнування слід досконально знати будову світу, фізику, хімію, анатомію, астрономію, соціологію, нумерологію, економіку і ще цілу купу різних предметів. На десятий рік студенти роз'їжджаються в різні місця галактики на практику, де і виясняється, ким вони стануть.

 - Виходить, що і ви могли стати Руйнівником? - Ця думка промайнула і так швидко вирвалась назовні, що я не встигла її утримати.

 - Ні! - вигукнула жінка. - Я з першої ж хвилини знала, що буду Творцем! А от він!..

 - Рокнет?

 - Так... Він теж був із Землі. Починаюча рок-зірка, яка так ніколи і не вийшла на небосхил. Можливо, просто не встиг. На гітарі грав і співав він просто чудово. Ми відразу знайшли спільну мову, здружилися. А після практики я дізналася, що він став Руйнівником, і ми отримали з ним один світ на двох. Не можу зрозуміти, що на нього вплинуло, але він повністю змінився! Ми навіть жодного разу не змогли поговорити по душам. Що б я не творила - він руйнував! Відразу ж, остаточно та безповоротно! Я півроку намагалася створити світ, але не зрушила ні на йоту. І тоді я вирішила позбавити моє творіння його присутності. Так, я збудувала пастку. Я зуміла полонити його і позбавити можливості рухатись, замкнула в спеціальний бокс, в таких зазвичай пересилають в далеку колонію злочинців. Позбувшись його впливу, я запустила новий процес творіння. Але потрібно було щось робити з Рокнетом. Я не могла тримати його в боксі вічно, тому вирішила відвезти на Землю і залишити там.