Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- У нас все як завжди. Ніяких змін. Всі тільки метушаться навколо майбутнього балу. До речі, ми з Шоном вирішили піти разом, але як друзі звичайно.

- Я так рада за вас!

- Ну, а ти… як тобі тут? Розповідай, - подруга очікувально стиснула кулачки.

- Школа чудова. Сьогодні вранці мені провів екскурсію сам президент шкільної ради. І мене покликали на вечірку, - я дістала з рюкзака запрошення і простягла Наомі. Та взяла до рук листівку.

- Вау! Ну нічого собі. Гарний початок, - сказала вона, з цікавістю розглядаючи листівку.

- Я б взяла і вас із собою, але там вхід тільки за запрошеннями. Мені дали лише одне, - зам'ялася я. Мені дуже хотілося, щоб друзі були поряд.

- Не турбуйся, - незворушно відмахнулася Наомі. – На те й запрошення, щоб аби хто не потрапив на вечірку.

- Поїхали. Відвеземо тебе додому, – запропонував Шон.

- Ти на машині? - здивувалася я.

- Взяв у друга ненадовго.

Радісні та веселі від нашої зустрічі, ми дружно побігли через дорогу до припаркованої машини.

Увечері, близько сьомої години, я вже повністю готова до вечірки стояла в коридорі і дивилася на своє відображення у дзеркалі. Темно зелений топ і чорна спідниця до колін, волосся заколола вгору, такий собі творчий безлад, але виглядає нічого.

- Мамо, я візьму твою машину?

- Так. Тільки їдь обережніше, - суворо наказала мати.

- Буду, - схопивши сумочку та ключі від машини, я вибігла у двір.

Невдовзі я припаркувала свою машину біля потрібного будинку. Тут уже зібралося багато народу. Будинок був великий і шикарний, з нього долинали гучні голоси та гучна музика.

Я підійшла до дверей, де на всю посміхалася зустрічаючи гостей - господиня будинку.

- Новенька! - вигукнула вона, заключаючи мене в дружні обійми. - Рада, що ти прийшла, - вона взяла з моїх рук своє запрошення.

- Я теж, - посміхнулася я.

- Проходь. Напої та їжа на кухні. Знайомся, спілкуйся! Удачі тобі.

- Дякую.

Я пройшла в дім. Світло було трохи приглушене. Скрізь були розвішані гірлянди, створюючи казкову та приємну атмосферу. Усі навколо танцювали та веселилися. Вдалині кімнати я помітила діджея, який крутив танцювальні треки. Незнайоме мені дівчисько, так люто танцювало, що випадково налетіло на мене.

- Ох, вибач, - залилася вона гучним сміхом.

- Та нічого, - сміюся у відповідь і намагаюся пройти далі.

Жодної знайомої особи. Звісно, ​​я нікого тут не знаю. І чому я дивуюсь? Зненацька хтось налітає на мене ззаду, хапаючи за руки. З переляку, я обернулася. Та сама дівчина стояла поряд і сміялася.

- Ще раз пробач. На цей раз за те, що налякала.

Я мовчки посміхаюся у відповідь. Діджей змінив музику на наступний трек.

– Я Вайлет! А ти? – намагаючись перекричати музику, спитала вона.

- Ханна.

- Приємно познайомитись!

- Мені теж! – кричу у відповідь.

- Вперше тут?

– Що? - не почула я питання.

- Кажу: вперше тут?

- Так, - киваю я.

– Просто, раніше я тебе тут не бачила, – каже дівчина. - Хочеш чогось випити? - прокричала мені на вухо вона.

Я кивнула.

- Ходімо, - Вайлет потягла мене за руку на кухню. Тут було набагато тихіше.

- Фух! Ну і вечірка, - сказала вона, набираючи у дві склянки фруктовий пунш.

- Згодна. Шумнувато.

- Ти звідки? З якої школи? - запитала вона.

- СільверМун.

- Значить, ми з однієї школи, - Вайлет подала мені склянку. – Я перебуваю у шкільній раді. І маю найвищі бали з усіх предметів. Я мічу на Гарвардський університет.

– Що? - я мало не подавилася. - Нічого собі. Відмінниця, та ще й гуляка! У вас дуже погана поведінка міс! - сміялася я.

- Вчися у мене! – голосно сміючись, підняла склянку з пуншем Вайлет. Потім підтягла свою сукню без бретельок. - Чортове плаття весь час спадає, - поскаржилася вона.

- Воно тобі велике? - вапитала я, розглядаючи персикову сукню нової знайомої.

– Ні. Якраз, - знизала плечима та.

Десь зовні, пролунали голосні голоси та сплески води.

- Що там? - зсунула брови я.

- Ходімо, глянемо, - ставлячи склянку на стіл, сказала вона.

Голоси та звуки привели нас до басейну. Де на повну веселилися хлопці. Двоє високих хлопчаків, тримали за руки і ноги третього, і методично розгойдували того туди-сюди, після чого кинули хлопця у воду дружно загорлавши від захоплення.

– Я йду у воду. Ти як? Зі мною? - запитала Вайлет.