Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Мабуть, я пас.

- Як хочеш, - скинувши сукню, під якою був купальник, вона стрибнула у воду, і виринувши закричала: - Вечірка просто відпад!

Усі підтримали її гучними вигуками.

Я повернулася до хати. Але краще б не поверталася. Тут був Алекс та Нейтон. О чорт! Я спробувала втекти в натовпі, але він мене помітив.

- Що ти тут робиш? - запитав Алекс.

- Можу поставити те саме питання, - я відкинула волосся з чола. - Мене запросили.

- Ханно! Кого я бачу! - Нейтон, який, підійшов раптово, уважно розглядав мене. - Скучила за мною?

- Давно не бачилися, чудовисько, - невдоволено дивлюся на нього.

Він лише розсміявся, закинувши обличчя вгору.

Я з огидою відвела погляд і пішла геть.

- Ти знайома зі Стоунами? - підбігли до мене двоє дівчат, з цікавістю розглядаючи мене.

- Та краще б не була знайома, - з відчуттям якоїсь внутрішньої тяжкості говорю їм.

- Я колись зустрічалася з Нейтоном, - сказала висока худорлява брюнетка. - Той ще паскудник.

- От-от, згодна, - закивала я.

- Але він такий красень! - брюнетка жадібно пожирала його очима. Я моментально відчула укол ревнощів. Невже Нейтон до такого опустився - стосунки з такою дівчиною. Та вона схожа на вуличну дівку.

- Нейтон, красень, як справи? - брюнетка кинулась до нього, і захопила його в танець.

Я помчала геть. Геть із цього будинку. Темні вулиці, світло ліхтарів і довга смуга дороги попереду. Я побігла, набираючи швидкість.

- А куди поділася наша Ханна? - до Алекса підійшов Нейт, який ледве вирвався з лап своєї колишньої.

- Вона пішла, - Алекс пильно дивився на вихід з дому, через який щойно вибігла я.

Не знаю, скільки я так промчала, але за деякий час довелося зупинитися. Треба було відновити дихання, та й у боці неймовірно кололо. Тепер уже, я неквапливо йшла вулицею, злегка кульгаючи. Чортові нові босоніжки страшенно натерли, не треба було їх одягати спершу не розносивши.

- Ханно?

Я підстрибнула від переляку. Поруч пригальмувала машина. Батько Шона. Я полегшено переводжу дихання.

- Містере Джонсоне, ви мене налякали, - вимовляю, приклавши руку до грудей.

- Ти додому? Тебе підвезти?

- Було б чудово.

- Сідай.

Я сіла поруч із водієм на пасажирське сидіння.

- Звідки так пізно їдете? - з цікавістю ставлю питання.

- На роботі завал, справ купа. У результаті нічого не встигаю, і доводиться сидіти в офісі допізна.

- Жахливо, - лише й змогла вимовити я.

- А ти де була так пізно? Вже давно опівночі.

- На вечірці, - тяжко зітхаю я, затеребивши край спідниці.

- Чого так? Вечірка пішла не за планом? – помітивши мої нервові рухи рукою, спитав він.

- Можна і так сказати. Ну та не важливо. Як справи у вас із моєю мамою? - Переключила я тему.

- Наші відносини складаються чудово.

- Отже, є ймовірність, що Шон стане моїм зведеним братом?

Рік невпевнено перевів погляд від дороги на мене.

- Поки що рано про щось подібне говорити, Ханно.

- Я буду рада, якщо ви одружетесь з моєю мамою, - незворушно кажу, дивлячись на нього.

– Радий це чути, – він тепло посміхнувся. – А як складаються ваші стосунки з Шоном?

- Ми друзі, - знизую плечима.

Рік киває, уважно дивлячись на дорогу. Далі ми їхали мовчки.

- Ну, ось ми і вдома, - він загальмував біля тротуару. - Добре, що ми живемо по сусідству.

- Це точно, містере Джонсон.

- Рік. Називай мене просто Рік, – попросив він.

- На добраніч, Рік, - я посміхнулася, і перейшовши дорогу до свого будинку, ступила на садову доріжку.

У будинку абсолютно темно. Мабуть, мама вже спить. Яскравий місяць висвітлював усе навколо. «Гарно, - подумала я, подивившись на небо». Якусь мить довелося покопатися в сумочці, вивуджуючи з невеликої кишеньки ключі. Неподалік мене промайнула якась тінь, яку я помітила бічним зором. Завмерши від нерозуміння, я повільно повернула голову в той бік. Нічого. Порожня і тиха вулиця. Що це було? Чи в мене черговий глюк, як у школі? Я нерішуче попрямувала в той бік. Хотілося самій переконатись, що все нормально і там нікого немає.

Пройшовши повільним кроком пару сусідніх будинків і уважно вдивляючись у простір навколо, я почула застерігаюче гарчання. Собака? Точно, сусідський пес зірвався з ланцюга і втік, а тепер гасатиме вулицею. Принаймні я хотіла вірити в те, що це лише собака.

Грізне гарчання пролунало знову, і цього разу воно вже було ближче. Вся моя свідомість кричала мені бігти, але ноги зрадливо не слухалися, вони ніби приросли до землі.