Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Це не собака. Жоден собака не може так гарчати.

Аж раптом, нізвідки, на мене вистрибнуло величезне, двометрове (а може й вище) чудовисько. Воно стояло на двох лапах, все в густій ​​темно-сірій вовні. Він мав потужне величезне тіло. Його морда була схожа на вовчу: бурштинові очі, величезні ікла стирчали з пащі та загострені вуха, що стирчали вгору. Монстр був жахливим і водночас прекрасним.

І цей монстр зараз ступив до мене, ще більше оскалюючи свою пащу і не припиняючи рик. Лапи-руки з гострими чорними кігтями потяглися до мене. І я закричала, прикривши обличчя долонями.

- Ану геть вовчара! Хано, біжи до хати! - звідкись переді мною виник Алекс. Я побачила його, але перебуваючи ніби в трансі була не в змозі зрушити з місця.

Величезний звір почав перетворюватися. І ось уже перед нами стоїть повністю оголений чоловік років двадцяти восьми. Тієї ж миті він клацнув пальцями, і на його тілі з'явився одяг: чорна футболка і потерті джинси, світлого кольору. Фух! Дякувати Богу, я не встигла нічого розглянути.

- Вирушай полювати в іншому місці. А цю дівчину не смій чіпати, - не гірше за самого перевертня, прогарчав Алекс.

- Стоун! Ну як? Ти вже став людиною? - перевертень принюхався і знущально усміхнувся. - Від тебе, як і раніше, несе мертвечиною. Значить ні.

- Провалюй і знайди собі іншу жертву, - процідив крізь зуби Алекс. - Твій ватажок знає, що ти вийшов?

- Звісно, ​​- посміхнувся перевертень і схилив голову набік, розглядаючи застиглу мене. - Твоя дівчина?

- Подруга, - Алекс стиснув зуби.

- Подруга, - зовсім тихенько, майже пошепки повторив він, і здав назад усміхаючись.

Я почула характерний звук. Звук кісток, що ламаються. Перевертень перетворювався назад у звіра. Його шкіра буквально виверталася навиворіт, а тіло збільшувалося в розмірах. Одяг розійшовся по швах, спадаючи на землю дрібними клаптями. Морда витяглася, і величезна звірина паща клацнула гострими як бритва іклами. Величезний звір підвівся на задніх лапах, височіючи над нами на весь свій зріст.

Блиснувши бурштином очей, він неквапливо побіг геть. Зупинився, закинувши звірячу морду до неба, і завив на повний місяць. І тільки потім з усіх чотирьох потужних лап понісся з неймовірною швидкістю в далечінь.

Алекс розслабився і перевів подих. Повернувшись до мене, він глянув мені у вічі.

- З тобою все добре? Я ж сказав тобі вирушати додому. То чому ти ще тут? – стривожено й трохи розгнівано спитав він.

– Що це зараз було? - слова давалися мені важко. Мене дуже трясло. Не розумію, правда, від чого більше від страху чи холоду.

- Перевертень, - спокійно відповів Алекс підійшовши до мене і взявши за тремтячу руку.

- Ні! - мої ноги раптом почали мене слухатися і я, вирвавшись з рук Алекса, помчала геть до будинку. На бігу я навіть не оберталася.

Опинившись на порозі, я різко стала на місці. Мене охопила хвиля паніки та істерики. Я забула біля будинку, де вечірка, мамину машину.