Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Книга дзеркал 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга дзеркал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга дзеркал" автора Еуджен Овідіу Чировіце. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 64
Перейти на сторінку:
поліції. Подумки повертаючись у той час, завжди запитую себе, чи справді мене цікавили пошуки вбивці Джозефа Вайдера. Усе, що мене непокоїло тоді, — жаль до себе та пошук виправдання власної поведінки.

— Отже, ти не маєш найменшого уявлення, хто саме ввійшов у будинок після того, як ти побив професора.

— Ні, я одразу втік. Я не очікував, що хтось з’явиться в такий час, отож вибрався звідти настільки швидко, наскільки зміг, і не оглядався назад. Гадав, що просто добре його відлупцював. У районі було багато наркоманів, тому копи повірили б у спробу крадіжки. Я не думав, що це відіграватиме вагому роль, коли когось поб’ють, і в будь-якому разі до того часу я мав опинитися далеко. Але він помер, і це змінило все, так?

— Ти не знаєш, скільки осіб було біля дверей?

Він похитав головою.

— Вибач, я розповів тобі все, що знаю.

— Вайдер не помер одразу, а двома чи трьома годинами пізніше, — сказав я. — Якщо хтось таки з’явився біля опівночі, то він повинен був викликати швидку, але не зробив цього. Можливо, ти лише подумав, що почув двері. Тієї ночі був сильний вітер, і, можливо, вони гриміли на завісах.

— Ні, — рішуче мовив він. — Було так, як я сказав. Хтось відчинив двері й увійшов у будинок.

— І той хтось залишив його помирати на підлозі?

Він уважно на мене подивився, зморщивши лоба, і став схожим на збентежену мавпу.

— Я не знав, що… Отже, він не помер одразу?

— Ні. Невідома особа могла врятувати його, викликавши швидку. Цього не сталося аж до наступного ранку, а до того часу було надто пізно. Коли працівник зателефонував 911, Вайдер уже декілька годин як помер.

— Тому ти цікавишся тим, хто з’явився?

— Так. Чи говорив щось Вайдер під час нападу? Чи кликав він на допомогу, чи питав, хто ти, чи щось таке? Чи вимовляв він якісь імена?

— Ні, він не кликав на допомогу. Імовірно, він щось бурмотів, я не пам’ятаю. Спочатку він намагався захищатися, а потім упав і спробував прикрити голову. Але він нічого не викрикував, я впевнений. Не було нікого, хто б його почув.

Увійшли два озброєних офіцери, один із них дав мені знак, що наш час закінчився. Я хотів сказати Споелу, що ще побачимося, а потім зрозумів: це поганий жарт. Через вісім тижнів хлопець помре. Я ще раз йому подякував за те, що погодився зі мною поговорити. Ми піднялися, і він зробив рух, наче хотів потиснути мені руку, а тоді розвернувся на п’ятці й, із офіцерами по обидва боки, поволік свої кайдани.

Я залишився сам у кімнаті. Витяг із сумки цигарки і тримав їх, щоб не забути віддати офіцерам, коли піду.

Хто з’явився в будинку професора опівночі, знайшов його на підлозі, але не викликав швидку? Та людина не подзвонила у дзвінок і не постукала у двері, а скористалася ключем, якщо Споел говорив правду. Після стількох років пам’ять може обдурити. Хай там як, одне було напевне — те, що він мені розповів, точно не збігалося з тим, що Дерек Сіммонз сказав мені тоді та повторив репортеру кілька місяців назад.

У кінці розслідування Джон Келлер написав своєрідне резюме всієї отриманої інформації; у паперах, принесених мені додому, була його копія. Він підозрював: Лора Бейнз перебувала в будинку під час убивства і вкрала рукопис професора, який він щойно закінчив і збирався надіслати видавцю. Келлер уважав: Лора та Річард могли виявитися спільниками тому, що Лора фізично не була спроможна сама вбити Вайдера. Він вірив, що Флінн орудував битою, але Лора Бейнз стала моральним автором убивства, натхненником, вона була єдина готова отримати вигоду з цього.

Але якщо Споел говорив правду, тоді Лора Бейнз не потребувала Флінна за спільника у вбивстві. Прибувши туди випадково після нападу, вона знайшла професора, який лежав на підлозі, й могла, скориставшись ситуацією, вкрасти рукопис, зачинивши скляні двері, крізь які вибіг Споел. Дерек Сіммонз стверджував, що вранці, коли він потрапив у будинок професора, двері й вікна були зачиненими.

І тоді я пригадав ще одну важливу деталь, згадану в рапорті судмедексперта. Слідчого збентежило таке: зі всіх ударів, від яких постраждав Вайдер під час боротьби, лише один став фатальним. Це, мабуть, той останній удар у ліву скроню, коли жертва вже лежала на підлозі й, можливо, була непритомна. Споел сказав, що він загорнув бейсбольну биту в рушник. Бита, загорнута в рушник, не була такою небезпечною зброєю. А що, як останній удар, той, який убив Вайдера, нанесла інша людина?

Через кілька хвилин прийшов Метт, і ми вийшли тим шляхом, що й зайшли. Я залишив цигарки для Френка Споела біля хвіртки, і ми попрямували на стоянку. Небо прояснилося й протяглося над прерією без жодного натяку на хмарки. Високо в повітрі ширяв яструб і час від часу пронизливо кричав.

— З тобою все добре, друже? — запитав мене Метт. — Ти блідий, наче смерть.

— Усе добре. Мені, мабуть, не підходить повітря. Знаєш якийсь хороший ресторан поблизу?

— Є «Кафешка у Білла», біля трьох миль звідси, на І-55. Хочеш поїхати туди?

— Казав, що куплю тобі обід, хіба ж ні? У мене все ще є чотири години до польоту.

Він їхав у тиші до місця, про яке говорив, у той час як я обмірковував історію Споела.

Для мене було дивним те, що його зізнання не збігалося з історією Дерека Сіммонза. Сіммонз теж стверджував, нібито переховувався на задвірках. Якщо справді все так відбувалося, то нереально, щоб вони не бачили один одного. Задній двір був великим, але єдиним місцем, де можна заховатися, щоб зсередини вас не помітили, і в той час бачити вікно вітальні, розташоване ліворуч навпроти озера, де тоді росли карликові декоративні сосни заввишки близько десяти футів і кущ магнолії.

— Ти думаєш про те, що сказав тобі той хлопець, так? — запитав Метт, коли ми заїжджали на стоянку навпроти кафе.

Я кивнув.

— Не можна бути впевненим у тому, що він це все не вигадав. Вони набрешуть три мішки вовни, щоб лише отримати цигарки. Можливо, Споел усе це вигадав лише, щоб привернути увагу, або сподівається на відкладення вироку, якщо завдяки йому знову відкриють справу Вайдера. Убивство було в іншому штаті, тому він, мабуть, сподівається, що його відправлять у Нью-Джерсі судити за вбивство, що означає затягнення судової справи й більше грошей із податків піде за водою. Його адвокат вже намагався зробити щось схоже, але нічого з

1 ... 50 51 52 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга дзеркал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга дзеркал"