Читати книгу - "Лівія з роду Воранор, Сафі Байс"

Алессіо знову жахнувся дикому водінню своєї підопічної. Але змінити її за кермом не міг, бо дорога була відома лише їй.
— Не люблять вони нас, — пробурмотіла Лів. — Як же! Відьми теж часто не гидують кров'ю, і людською, і тваринною. І не тільки п'ють її, а й для різних заклинань використовують. Такі гидоти творять!
— А ти звідки знаєш? — здивувався Алессіо.
— Від Андре. Він якось розповідав. Знав би ти з якої крові вони роблять приворотні зілля... — верхня губа Лів підвелася, носик зморщився, виказуючи огиду. — Але тобі вже не загрожує. У вампірів до приворотів щось на кшталт імунітету.
— То чому ти думаєш, що відьма взагалі здатна нам допомогти?
— Я просто не знаю іншого способу, — знизала плечима Лів.
«От би й не сунулася!»
— Послухай, — різко промовила жінка, глянувши на хлопця. Той навіть трохи відсахнувся. Погляд Лів завжди мав величезну силу. З однією лише його допомогою вона легко могла зачарувати чи налякати. Наразі їй дуже добре вдалося друге. — Це мій брат та моя проблема. Андре просто вб'є його, та й годі. А я... Я тільки зараз почала розуміти, навіщо мені ця відьма насправді. Я не хочу, щоб Артур помирав. Але я не хочу і щоб він жив.

«Як це по-жіночому! То ти хочеш, то не хочеш, тільки голову морочиш!» — склався віршик у Алессіо.
Лів не звернула на його думки жодної уваги і продовжила:
— Можливо, відьма знає спосіб, за допомогою якого вампіра можна просто нейтралізувати на якийсь час. Приспати, наприклад. Навіть якщо вона не захоче нам допомагати, я зможу витягти цей спосіб із її голови, і ми самі все зробимо.

Скляну вулицю вони знайшли легко. При в'їзді в місто, одразу за автозаправкою, був старий вказівник — чотири металеві таблички з назвами вулиць у формі стрілок, спрямованих у різні боки. Авто Лів повільно проїхало майже кілометр між охайних невисоких будиночків, перш ніж вони побачили заплетені трояндами стіни. Їх яскраво освітлювали два жовті ліхтарі, над входом сяяла неонова вивіска: «Травниця».

Дзенькнув дзвіночок на підвісці біля дверей, вампіри опинилися всередині магазину. За стійкою зі світлого дерева сиділа молода жінка. Вона читала книгу, але, як тільки увійшли відвідувачі, великі зеленаво-сірі очі відірвалися від сторінок і зустрілися з очима гості.
«Вампіри», — це слово відчулося Лів наче спалах блискавки у голові відьми.
В тому, що власниця «Травниці» відьма тепер можна було не сумніватися. Хто ще міг впізнати вампірів з першого погляду? А впізнавши, хто ще міг не відчути страху, а лише огиду, хоч і старанно приглушену.
— Доброї ночі! — Лів спробувала надати своєму голосу всієї можливої приємності.
Відьма піднялася
— Доброї. Чим можу бути корисна?
— Мене звуть Лів, — представилася вампірка. — А це Алессіо.
— Дуже приємно, — відьма назвалася у відповідь, думаючи при цьому, що представлення потенційних покупців дещо зайве.
— Нам потрібне щось, здатне приспати вампіра, — просто сказала Лів, немов замовляла ромашковий чай.

Алессіо напружено спостерігав, побоюючись, щоби господарка крамниці не застосувала замовлений продукт до них самих. Було більш, ніж очевидно, що таким гостям вона не рада.

Відьма завмерла на секунду з напіввідкритим ротом. Вона стала здаватися ще молодшою, ніж була щойно, скидаючись на здивованого підлітка.
— Приспати? — перепитала. — На який термін?
— Років на сто, щонайменше, — незворушно продовжувала Лів.
Вони говорили це зовсім невимушено, як:
«Скільки Вам ромашки, синьйоро?»
«Грамів сто. Можна трохи більше».
— Це коштуватиме чимало, — стрега вийшла з-за стійки.

«Отже, за гроші можна навіть вампіра приспати? — Алессіо був вражений. Він до останнього сподівався, що відьма просто скаже: «Нічим не можу допомогти». Або, ще краще — зараз подзвонить людям у білих халатах, бо жодних вампірів не існує, а вони двоє, мабуть, перегрілися на гарячому серпневому сонці й надивились фентезі.
— Гроші — не проблема, — запевнила Лів.
Травниця відірвала жовтий квадратний листочок від високої гірки різнокольорових папірців, написала цифрою олівцем і показала на стійку.
— Не проблема, — повторила вампірка.
«Дивно, — подумав Алессіо, — вони вільно говорять про те, як приспати вампіра, але вимовити вголос, скільки це буде коштувати — ні, — цифру на листочку йому не вдалося побачити. — У цьому вони такі схожі на людей».
Відьма попрямувала до високих дерев'яних полиць, обставлених різноманітними коробочками, баночками та маленькими паперовими пакетами з яскравими етикетками й великими фігурними літерами.
— Скільки років вампіру? — спитала вона, трохи піднявшись у повітря, щоб дістати до однієї з верхніх полиць.
Лів усміхнулася куточками губ, побачивши, як у Алессіо одна брова поповзла вгору. Це надало його обличчю неймовірно комічного вигляду.
«Ти ще чомусь здатний дивуватися?» — прочитав хлопець у цій усмішці.
— Двісті тридцять, — відповіла вампірка. — І це дуже сильний вампір. Набагато сильніші, ніж зазвичай бувають у такому віці.
— М-м-м, тоді знадобиться трохи більше кори дуба, — вголос думала та. — І ще це... — вона взяла дві однакові коричневі коробочки і одну червону. — І це, — торкнулася ногами підлоги і взяла невеликий флакон з темного скла. З усім цим відьма попрямувала до стійки. Зайшла за неї, дістала звідкись знизу дві посудини, що нагадували чашки Петрі і почала висипати то в одну, то в другу вміст коробочок і флакона.
— Зараз усе буде готово, синьйоро, — вона зобразила професійну усмішку.

Пухнастою щіточкою в одній із чашок її рука перетворювала вміст на однорідну пасту. Потім взялася за іншу. Там у неї вийшла каламутна рідина.
— Вибачте, що питаю, а Вам колись доводилося займатися подібним? — обережно поцікавилася Лів.
Відьма глянула на неї важким поглядом, але поспішила пом'якшити його усмішкою:
— Всі запитують про досвід роботи. Але досвід не завжди допомагає, тому що випадки різні. Не буває двох однакових. Ні, мені не доводилося готувати зілля для присипання вампірів. Але я знаю, як це робиться. І, повірте, будь вашому братові хоч тисячу років, хоч більше, це подіє.
— Брату? — насторожено перепитала Лів. — Я зовсім не казала, що збираюсь приспати брата.
— Не ти одна тут умієш читати думки, — стрега раптом відкинула всі формальні звернення і так блиснула очима на вампірку, наче хотіла спопелити її поглядом. — А якщо не подіє, я поверну гроші, — голосом, як у рекламі якогось супер-надійного засобу додала вона, щоб трохи розрядити атмосферу.