Читати книгу - "Зерно правди"

Клейноцький ще попахкав люлечкою й відклав її на спеціальну підставочку, яку раніше витягнув з кишені. Якби хтось організував конкурс на типового краківського інтелігента, вибір у старшого комісара був би простим — або гран-прі, або голова журі. Шацький раптом розлютився. Залишалося сподіватися, що за цією екстравагантністю приховувалося щось більше, ніж ясновидіння в наукових шатах.

— Уявіть собі, що недавно я взяв участь у конкурсі на найбільш польське слово. Знаєте, що я запропонував?

«Пішов ти на хрін», — подумав Шацький, увічливо всміхаючись.

— Жовч, — натхненно проказав Клейноцький. — Із двох причин. По-перше, воно складається із самих діакритичних знаків[2], притаманних виключно польській мові, і таким чином претендує на оригінальність та неповторність.

Блін, це вже знущання якесь. Не може бути, що він тут сидить і слухає цю маячню.

— По-друге, слово не лише настільки прикметне, воно містить певні узагальнюючі риси, символічно визначає природу спільноти, яка його, щоправда, не надто часто використовує. Передає певний характерний для поляків ментально-психічний стан. Відчай, розчарування, злостиві кпини й почуття власної непотрібності, постійна боротьба із чимсь і цілковите невдоволення.

Клейноцький замовк, витрусив попіл з люльки й замислено заходився знову її натоптувати, беручи тютюн з оксамитового мішечка кольору тканини на більярдному столі. Приміщенням поширився аромат ванілі.

— Навіщо я все це розповідаю?

— Ми теж себе про це запитуємо, — не витримала Соберай.

Клейноцький увічливо вклонився.

— Звичайно, люба пані прокурор. Я кажу про це, оскільки помітив, що крім злочинів, учинених у стані афекту, існує щось таке, як злочин, скоєний через жовч. І це доволі характерне явище для цього місця на Землі, яке ми хоч-не-хоч називаємо вітчизною. Афект — це раптовий вибух емоцій, момент збудження й засліплення, який ламає будь-які встановлені культурою гальма. На очі спадає червона заслона, і важливим стає лише одна думка: убити. А жовч — це зовсім інше. Жовч скупчується поступово, маленькими краплинками. Спершу іноді відригається, потім перетворюється на неприємну печію, заважає жити, дедалі дужче дратує, наче зубний біль, із тією різницею, що причини її появи не можна усунути за один раз. Мало кому відомо, як із нею впоратися, а тим часом кожна мить із нею — це нова краплинка прикрих емоцій. Кап, кап, кап, — кожне «кап» супроводжувалося пахканням люльки. — Нарешті ми здатні відчувати тільки жовч, нічого іншого в нас більше немає, ми зробили все, щоб із цим покінчити, щоб не відчувати більше цієї гіркоти, цього приниження. Це момент, коли люди здатні покинути все до дідька, наприклад, якщо жовч накопичилася на роботі. Дехто кидає себе. З мосту або даху хмарочоса. Дехто кидається на когось. На дружину, на батька, на брата. І гадаю, що саме із таким випадком ми тут і маємо справу, — вказав люлькою на блідий труп Елі Будник.

— Тобто, тепер конкретно про справу, — зауважив Шацький.

— Авжеж, звісно, ви ж не припускаєте, що я тут теревенитиму цілий день.

Соберай здивовано звела брову, але нічого не сказала. Вільчур залишався незворушним. Досі він нічого не говорив і не рухався, і зараз певне, вирішив, що прелюдія скінчилася й час утрутитися. Старий поліцейський нахилився на стільці, — Шацький ладен був заприсягнися, що він почув скрипіння, причому не лише скрипіння стільця — відірвав фільтр від сигарети й закурив.

— Мушу сказати, що справа дивна, — почав Клейноцький, і Шацький подумав, що зараз почнеться. Він завжди уважав профайлерів якимсь різновидом ясновидців, які дають стільки інформації і так множать сумніви, що в результаті щось-таки відповідає дійсності. Про невідповідності ніхто потім не згадує. — Якби не той очевидний і швидше за все, беззаперечний факт, що вбивцею є одна й та сама особа, я вважав би, що у випадку другого вбивства маємо справу з наслідуванням. Занадто багато відмінностей.

— Наприклад? — запитав Шацький.

— Обидві жертви стекли кров’ю. Начебто все схоже. Та погляньмо на деталі. У потерпілого дуже точно розітнута стегнова артерія. Рішення, певним чином, елегантне, кров випливає швидко, стікає по ногах, кінець. У жінки розпанахане горло так, що нагадує зябра, а це означає багато несамовитих ударів. Він хотів її покарати, принизити, спотворити, йому не заважало, що кров заливає жертві обличчя й тулуб, хлюпає на злочинця. При такому способі перерізання горлянки все довкола мало бути залите кров’ю.

Шацькому пригадалася широка кармазинова калюжа на другому поверсі покинутого будинку.

— Тобто перший злочин було вчинено через жовч, і теоретично, на цьому все й мало б закінчитися. Убивство відбулося, жовч витекла разом із тілом жертви, з’явився спокій, потім почуття провини, докори сумління. Така динаміка. Чому ж він убив удруге? — Клейноцький підвівся й почав походжати приміщенням. — Крім того, обидві жертви були роздягнені. Ніби схожість. Та гляньмо на деталі. Жінку покинули голою в публічному місці, принизивши її ще раз, це все виразно показує, наскільки сильною була потреба вбивства. Тому можемо виключити, що злочинець — хтось чужий або випадкова особа. Убитий чоловік висить у відлюдному місці, більше того, бочку можна сприймати навіть як субститут одягу, зрештою, вона не завдала великої шкоди, це радше деталь. Схоже, що злочинець цього разу підсвідомо соромився свого вчинку, тоді як раніше він прагнув, щоб про це дізнався весь світ. Чому? Поки невідомо, та раджу припустити, що ключем до загадки є перше вбивство і його мотиви. Друге, так би мовити, служить доповненням. Перепрошую за цинізм, але я розумію, що на цьому етапі вам передусім ідеться про те, щоб схопити злочинця.

— Ви весь час кажете про «нього», — утрутилася Соберай. — Це портрет чоловіка?

— Чудове питання, я саме про це й хотів сказати. На жаль, не можна виключити жінку з кількох причин. Передусім жертву не було зґвалтовано. Надзвичайно рідко трапляється, щоб охоплений жадобою помсти чоловік не використав непритомну жінку, бо для неї це додаткове приниження. Крім того, обличчя жінки не спотворене. І це при тому, що винуватець пошматував горлянку жертви гострим знаряддям. Це може вказувати на жінку. Бо для жінок обличчя — це як візитка, маніфестація краси, яка свідчить про цінність, плодючість, краще становище. Знищення цієї візитки є для жінки сильнішим табу, ніж для чоловіка. І нарешті те, про що я говорив раніше. Перше вбивство — це типовий злочин на тлі сильних емоцій, друге скоєне немовби через сором, такий собі обов’язок, бо таким був, наприклад, план помсти. А жінки роблять усе більш системно. Чоловік