Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Обережно, перша сходинка стерта, — пошепки застеріг дух.
— Дякую, — так само тихо подякувала.
Спустившись, насамперед спробувала знайти джерело освітлення. Світла від маленького віконечка під стелею катастрофічно не вистачало. Минуло кілька хвилин, поки мої пошуки мали успіх, і за шафою я виявила механічний вимикач.
Яскраве світло боляче вдарило по очах. Коли, примружившись, змогла їх відкрити, від жаху мало не оступилася. Глечики різних форм та всіляких візерунків стояли буквально скрізь: шафи, полиці, навіть на підлозі валялося кілька штук. У повітрі стояв характерний металевий запах. Стіни прикрашали анатомічні й енергетичні ескізи живих істот. Ось тобі й таємна кімната!
Відчуваючи недобре, я заплющила очі й почала старанно шукати Нитки. Довго не могла нічого вловити, але відчувала, що це неприродно, що щось блокує мене. Посилила натиск — і не пошкодувала.
— Дирху, шукай ще одну таємну кімнату за цією стіною!
Я гарячково витягувала книги та сувої з шафи, сподіваючись, що наступний виявиться важелем.
— Я не можу пробитися крізь стіну. Шафа зроблена з антимагічної деревини. Вибух теж не варіант. Може запуститися ланцюгова реакція... — серйозно розмірковував дух, літаючи з одного кінця стелажа до іншого.
— Вона повинна бути десь поруч! Він відкривав прохід по кілька разів на день! — я схвильовано оглянулася.
Несподівано увагу привернула бронзова статуетка грифона з неприродно вивернутою головою. Я потяглася і повернула її на місце. З гуркотом шафа почала роз'їжджатися. Скоріше відчула, як дух матеріалізувався позаду мене, готовий захистити у разі потреби.
Те, що відкрилося переді мною, змусило мене заціпеніти від жаху і прикрити рот руками. Вісім абсолютно голих і лисих виснажених істот були прикуті до труби з обох боків. Їхні змарнілі тіла були списані знайомими символами, а шиї прикрашені спеціальними ошийниками. Усі полонені різної статі й віку, на жаль, були й діти. У приміщенні стояв нестерпний запах крові та екскрементів. Які ж звірі живуть серед нас? Щоразу, зустрічаючи таке видовище, я щораз більше дивуюся жорстокості живих. Як же легко ствердитися самому, калічачи життя інших.
— Дирху, заплющ очі й забудь те, що побачиш зараз. Запам'ятай, я попереджаю тільки раз, — я нарешті опанувала себе і попрямувала до центру кімнати.
Двом вже було запізно допомагати — минуло кілька діб з дня їхньої смерті, але решту, що померли не більше години тому, я могла спробувати повернути. Їхні душі ще не мали дійти до Межі та отримати свою печатку. Не турбуючись про збереження костюма, я сіла прямо на підлогу і прийняла позу для медитації. В транс увійшла, як завжди, швидко, складніше було відшукати вогники у царстві мороку і безчасся. Набагато легше працювати, якщо знаєш хоча б ім'я загиблого. А тут його ні в кого питати… Після кількох годин пошуків я відшукала майже всі налякані вогники. Залишилася остання трійка.
— Хороші мої, не бійтеся. Йдіть до мене на ручки, я поверну вас додому.
Один, вагаючись, підлетів ближче, другий, трохи покружлявши навколо, теж зупинився біля мене. А ось третій навіть не намагався наблизитися, навпаки, віддалявся все далі. Чому ця душа не хоче повернутися у світ живих? Я надіслала йому імпульс. Відповідь прийшла у вигляді картинок-спогадів. Це стара душа, яка в цьому втіленні прожила вже не одне століття, вдома на неї ніхто не чекає, рідні діти зрадили й продали нелюдам. Душа втомилася, вона не хоче повертатися. Вона вважає смерть радістю і знає, що наступне її втілення буде щасливішим. Я прийняла її рішення, благословила й провела за Межу. На знак подяки вогник поділився зі мною своїми останніми спогадами.
До тями я прийшла від того, що хтось наполегливо ляскав мене по щоках.
— Меггі! Меггі, отямся! Ну ж бо, дівчинко моя, давай! — опритомнівши, я побачила над собою стривожене обличчя Раяна. — Отямилась! — він полегшено видихнув і притиснув мене до себе. — Як же ти мене налякала!
Озирнувшись, я зрозуміла, що досі перебуваю в камері. Дирх винувато дивився на мене. Здав-таки…
— Меггі, не сердься на нього, він не міг вчинити інакше, — гладячи великим пальцем мою потилицю, Рай помітив, куди був спрямований мій недобрий погляд. — Він отримав чіткий наказ і не міг не підкоритися. Ти понад чотири години не дихала, твої очі світилися, а волосся наче жило своїм життям. І, головне, під тобою горіла пентаграма світу мертвих. Видовище, скажу тобі, не для слабкодухих. Дирхан просто злякався за тебе.
— Ти не здивований?
— Тому, що ти Прядач? Не дуже. Давно здогадувався. Я знайомий з твоїми колегами, впізнаю спільні риси. Та й скажи, багато людей без тілесного контакту можуть накинути зашморг на чотирьох моїх професійних бійців? А ресторан чи твої подвиги в операційних? Я надто багато часу проводив з тобою, щоб не помітити цього. Щоправда, думав, що ти працюєш лише з живими... — він трохи задумливо кивнув своїм думкам і перевів на мене сердитий погляд. — Я дуже злюся, що ти одна пішла в глибокий астрал! Ти не знаєш, як це небезпечно? А якби твоя душа не захотіла повертатися?! Я забороняю тобі проводити подібні ритуали!
— Я практикую це з семи років, — роздратовано відсунулася від чоловіка. — Якщо ти знав, чому мені нічого не сказав?
— А що б це змінило? — Раян знизав плечима. — Чекав, поки ти сама наважишся розповісти. У тебе ж були причини це приховувати? — я роздратовано відкинула його руку і, обережно спираючись на ґрати, спробувала підвестися.
Почекун недороблений. Так, можливо, ірраціонально, але злилася на нього жахливо.
— П’ятьох я повернула, у них сильне виснаження та крововтрата на межі. Потрібна термінова медична допомога, — роздратовано пробурмотіла, не дивлячись на нього. — Дай мені отямитися, і я візьмусь до роботи.
— Я ввів усім регенераційну капсулу і зв’язався з місцевою владою. Вони не хочуть підіймати галас, тому не перешкоджатимуть нашому розслідуванню. Мої люди за пару годин заберуть полонених до нашої лікарні, — уважно стежачи за моїми спробами піднятися, промовив чоловік.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна», після закриття браузера.