Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

відступила, і Кларк вирішила написати книжку, в якій не буде кількасот персонажів і яка не вимагатиме додаткових досліджень. «Я відчувала вагу тих років, коли нічого не писала, і всіх історій, яких не розповіла». Вона повернулася до давнього задуму, що виник ще у 1980-і роки, коли вона відвідувала літературні курси із творчості Борхеса. Особливо її вразило оповідання «Дім Астеріона» (1947) зі збірки «Алеф» — розповідь про Мінотавра з погляду самого чудовиська, для якого і він сам, і його світ цілком нормальні та звичні.

Борхесівський лабіринт з’єднався у свідомості Кларк з образами із книжки Клайва Стейплза Льюїса «Небіж чаклуна» (1955): недарма з неї взято епіграф до роману. Пошук паралелей ми залишаємо читачам; зауважимо тільки, що один з героїв «Піранезі» — майже повний тезка льюїсівського мага і в певному розумінні його одноліток: він з’явився на світ того ж року, що й казка.

У есе «Уявлені світи» (2009) Сюзанна Кларк розповіла про свою любов до «Хронік Нарнії»:

«Усі книжки є дверима; а деякі з них є шафами. В Оксфорді середини XX століття К. С. Льюїс провів нас крізь шафу до Нарнії; у “Гобіті” й “Володарі перснів” його друг Дж. Р. Р. Толкін подарував нам Середзем’я, яке стало взірцем для інших світів. Льюїс створив Нарнію, поєднавши скандинавський пейзаж, істот із грецької міфології й Белфаст свого дитинства. Хай що там казатимуть його критики, це місце потужних фізичних насолод і страждань — там є танці, бенкети й вакхічні гуляння, — проте в Нарнії я мокла до нитки, мерзла й почувалася нещасною більше, ніж у Середзем’ї.

Пуристи від фентезі дуже переймаються внутрішньою узгодженістю інших світів[52]: схвалюють те, як обережно Толкін послуговувався германськими культурами й мовами, проте обурюються, що Льюїс дозволив нарнійським бобрам і фавнам мати книжки та швейні машинки. Це не стосується суті. Ці речі символізують домашній затишок, тепло, безпеку, добро. В уявних світах ми зустрічаємось із власними страхами, радощами й потребами, перетвореними на реальних істот, предмети й пейзажі. Ми торкаємося символів і йдемо з ними на герць. Через це уявні світи часто видаються більш повноцінними, ніж наш. Виникає це дивне відчуття упізнавання: так, саме таким має бути світ. Скільком дітям видавалося, що в душі вони більше нарнійці, ніж шотландці, англійці чи каліфорнійці?»

(Далі Кларк назвала серед улюблених авторів, окрім Льюїса, Толкіна, Філіпа Пулмана, Террі Пратчетта й Урсулу К. Ле Ґуїн.)

У романі Сюзанни Кларк можна виявити алюзії (лишаємо осторонь запитання про те, наскільки свідомі) на «Ґорменґаст» Мервіна Піка, «Ствердження» Крістофера Пріста, «Міст» Ієна Бенкса, «Острів напередодні» Умберто Еко, «Дім листя» Марка Данилевського. А головний герой роману отримав своє назвисько на честь італійського художника-графіка Джованні Баттісти Піранезі (1720–1778), який провів більшу частину життя, вивчаючи й замальовуючи римські будівлі, пам’ятки та руїни (цикли «Краєвиди Риму», «Римські старожитності»). На деяких гравюрах, як-от на «Аппієвій дорозі», фантазія художника нагромадила фантастичні статуї. Проте найславетніше творіння Піранезі — цикл «Уявні в’язниці»: його величезні, майже гротескові склепінчасті будівлі з нескінченними сходами й переходами вплинули на мистецтво романтиків і сюрреалістів. За легендою, ці образи Піранезі побачив у маренні, під час нападу малярійної лихоманки. У романі сказано, що ім’я Піранезі «пов’язане з лабіринтами»; заміна «в’язниць» на «лабіринти» в мовленні героя не випадкова, хоча творіння італійського гравера, звісно, подібні до лабіринтів. Однак у романі Кларк і приміщення Будинку, і розташовані в ньому Статуї не списані з гравюр Піранезі: письменниця спиралася лише на свої спогади про них.

Найперша сцена роману, в якій Піранезі видирається вгору стіною, можливо, виросла з опису гравюри з циклу «В’язниці», який створив Томас де Квінсі у книжці «Сповідь англійського пожирача опіуму» (1822): «Пробираючись уздовж стін, ви бачили сходи; а на них навпомацки ліз угору сам Піранезі». Де Квінсі з пам’яті передає те, що йому розповідав Семюел Тейлор Колрідж, тому не дивно, що жодній реальній гравюрі цей пасаж не відповідає.

Кларк давно любить роботи Піранезі й була б не проти прогулятися всередині них; не дивно, що художник згадується і в інших її книжках. У «Стрейнджі й Норреллі» гравюри, що зображають світ по той бік дзеркал, описано так:

«…Там були величезні коридори, збудовані радше з тіней, аніж із будь-чого іншого. Чорні отвори в стінах вказували на існування інших коридорів, так що гравюри наче зображували якийсь лабіринт… Ще на одній ілюстрації щось схоже на самотній міст перекинулося через безмежну й туманну порожнечу — певно, саме небо. І попри те, що змуровано його було із таких самих масивних брил, що й коридори чи канали, обабіч спускалися тендітні спіральні східці, учепившись за великі підпори моста. Сходи здавалися вкрай крихкими, неначе будували їх із меншою майстерністю, аніж сам міст, але було їх багато, і зникали вони всі бозна-де, за хмарами внизу» (пер. Б. Стасюка).

Як помітив Стрейндж, дороги Короля-Ворона мають дещо інакший вигляд, а гравюри вийшли «аж надто схожі на роботи Палладіо[53] чи Піранезі».

В оповіданні «Том Ясенвітер, чи Як у Торсбі чарівний міст збудували» (2001) зі збірки «Леді з Ґрейс-Адью та інші історії» (2006) взірцем для славнозвісного мосту стала одна зі споруд «В’язниць» — щоправда, «річка виявилася занадто мілкою, щоб звести на ній міст Піранезі» (пер. Я. Стріхи).

Щойно розпочавши роботу над «Піранезі», Кларк зрозуміла, що роман буде частково автобіографічним — книжкою про людину, нездатну покинути будинок, у якому мешкає. «Завершити “Піранезі” було надзвичайно важливо: я ж навіть не думала, що зможу написати ще одну книжку». Проте вона вже працює над наступною.

[Решта приміток віднесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.]

Михайло Назаренко

Інформація видавця

Зміст

Частина 1. Піранезі … 7

Частина 2. Однодумець … 21

Частина 3. Пророк … 79

Частина 4. 16 … 116

Частина 5. Валентайн Кеттерлі … 159

Частина 6. Хвиля … 170

Частина 7. Метью Роуз Соренсен … 210

Примітки … 223

Літературно-художнє видання

Серія «Фантастичні світи»

СЮЗАННА КЛАРК

ПІРАНЕЗІ

Роман

Переклала з англійської Марія Пухлій

Головна редакторка Світлана Крупчан

Відповідальна за проект Марія Шагурі

Редакторка Ірина Ніколайчук

Автор приміток Михайло Назаренко

Дизайн і верстка Катерини Базарової

Підписано до друку 21.07.2023. Формат 64x96 1/16.

Папір книжковий «Creamy». Друк офсетний. Ум. друк. арк. 17,01

Тираж 5000 пр. Зам. № 291/07

ТОВ «ВИДАВНИЦТВО РМ»

Свідоцтво