Читати книгу - "Таємниця мого зцілення, або Книга бесід про байдужість до мирського"

Але в яку пору твого життя це почалось?

Франческо

У розпал юності: якщо треба, я здатен легко пригадати, скільки мені на той час було років.

Августин

Немає потреби точно обчислювати. Скажи натомість, коли уперше твоїм очам відкрились риси тієї жінки?

Франческо

Цього я ніколи не забуду.

Августин

Тепер співстав дати.

Франческо

Схоже, та зустріч і моє падіння стались одночасно.

Августин

Саме про це мені йшлося. Ти, ймовірно, сторопів, і незвикле сяйво засліпило тебе; недарма кажуть: кохання починається зі збентеження. Поет, що знав природу таких явищ, так і каже:

Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,…сідонянка Дідона,[102] —

і внаслідок цього далі:

Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.[103]

Хоча, як тобі добре відомо, вся ця історія казкова, природного розвитку подій дотримано в ній досконало. Але чому, збентежений зустріччю з тією жінкою, ти віддав перевагу шляху, що вів ліворуч?

Франческо

Думаю, він видавався пологим і просторим, на відміну від стрімкого і тісного правого.

Августин

Іншими словами, ти боявся зусиль. А та славна жінка, яку ти називаєш своїм надійним провідником, чому, коли ти вагався і тремтів, чому вона не спрямувала тебе на правильний шлях, не повела, взявши за руку, як чинять зі сліпими?

Франческо

Вона це робила, наскільки мала змогу. Інакше як вона, не піддаючись на жодні умовляння, жодні лестощі і при тому зберігаючи жіночність, зуміла, наперекір своєму і моєму віку і всупереч багатьом обставинам, які мали б розтопити не тільки жіноче серце, а навіть діамант, залишитись твердою і неприступною? Воістину, ця жіноча душа навчила мене чоловічої гідності, даючи мені такі уроки сором’язливості, завдяки яким, кажучи словами Сенеки, мені не бракувало ні взірця, ні докору; а коли, нарешті, вона побачила, що я, порвавши пута, мчу долі, вона вирішила радше полишити мене, ніж за мною скотитись.

Августин

Отже, попри недавні твої запевняння, ти іноді мав розпусні бажання. Така вже загальновідома звичка закоханих – щоб не сказати, схиблених,[104] – що до них усіх можна застосувати: «хочу, не хочу, не хочу, хочу». Бо ви самі не знаєте, чого ви хочете, а чого – ні.

Франческо

Я з необачності вскочив у сильце. Але якщо свого часу я, траплялось, бажав такого, на що мене штовхали кохання і молодість, нині я знаю, до чого прагну; нині я зміцнив свою ослаблену душу. А та, про яку говоримо, вона завжди залишалася твердою в своїх намірах, завжди незмінною. І що більше я усвідомлюю ту її сталість, то більше вражаюсь; і коли раніше мене засмучувала твердість її рішення, то нині я радий і вдячний.

Августин

Хто раз оступився, на того іншим разом непросто покластись. Я