Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська єврейська проза" автора Джеральд Шапіро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 154
Перейти на сторінку:
А він ним таки був. І коли тітка дивилася на нього, він знав, що вона бачить у ньому його батька. В його гачкуватім носі, у погляді, в міцній статурі, в квітучому обличчі їй бачився той безпутний дикун Морріс.

Морріс, до слова, виріс на вулицях Ліверпуля. Мати Вуді та його сестра народилися в Англії. Польська родина Морріса покинула його в Ліверпулі по дорозі в Америку, оскільки в нього почалося інфекційне запалення очей, і їх усіх через це могли повернути додому з Елліс-Айленду. На якийсь час вони затрималися в Англії, але його очі так само сльозилися, і вони його просто позбулися. Змилися, а він мусив сам собі давати раду в Ліверпулі в дванадцять років. Мати походила з поряднішої родини. Татко, який ночував у льосі їхнього будинку, закохався в неї. У шістнадцять, під час страйку моряків, він найнявся кочегаром на судно і лопатою відпрацював свою подорож через Атлантику, щоб зіскочити з корабля в Брукліні. Він став американцем, хоч Америка про це ніколи не дізналася. Він голосував без документів, кермував без водійських прав, не сплачував податки, порушував усе, що можна. Коні, карти, більярд, жінки — такі, в порядку зростання, були його життєві інтереси. Чи він когось любив (за такої зайнятості)? Так, кохав Галину. Любив свого сина. Хоч мати дотепер вважала, що її він кохав найбільше й завжди хотів повернутися до неї. А тому й поводилася як королева, нагадуючи своїми пухкими ручками та зів’ялим обличчям королеву Вікторію. «Дівчатам наказано не пускати його на поріг», — казала вона. Справжнісінька тобі володарка Індії.

Сколочена дзвонами душа Вудро металася того недільного ранку будинком і навколо нього, відлітала в минуле, поверталася назад, на верхній поверх сховища, де він облаштував з такою винахідливістю своє помешкання — дзвін то наближався, то віддалявся, гучне металеве калатання розходилося колом, доки не охопило все Південне Чикаго середини осені, сталеплавильне, нафтопереробне, енергогенеруюче, з усіма його хорватами, українцями, греками, поляками та поважними чорношкірими, які прямували до своїх церков слухати месу чи співати псалми.

Вуді й сам непогано співав псалми. Досі пам’ятав слова. А ще був живим доказом. Тітка Ребека часто посилала його до церкви, повній скандинавів та інших уродженців тих країв, щоб він вставав і розповідав, як він, єврейський хлопчина, прийняв Ісуса Христа. За це платила йому п’ятдесят центів. Включала це у видатки, будучи бухгалтером, головним фінансистом і керівником місії. Преподобний доктор і гадки не мав про цю оборудку. Сам він вносив у місію пристрасну віру. І в цьому був щирим, а ще був блискучим проповідником. А що ж Вуді? Він також відчував пристрасну віру. Його тягнуло до преподобного доктора. Преподобний навчив його бачити високе, відкрив йому духовне життя. А поза цією духовністю всю решту життя складав Чикаго — чиказькі звичаї, які видавалися такою мірою природними, що нікому й на думку не спадало піддавати їх сумніву. Так, скажімо, у 1933 році (як давним-давно це було!) на Всесвітній виставці «Століття прогресу», коли Вуді у гостроверхому солом’яному капелюху, удаючи перевізника-рикшу, тягнув візок, підстрибуючи на своїх міцних і налитих ногах, а здоровезні червонопикі фермери — його захмелілі пасажири — реготали й вимагали везти їх до жінок, він, хоч і поступив щойно до семінарії, не бачив нічого поганого в тому, щоб займатися звідництвом — дівчата ж бо також просили його посприяти їм у їхній справі — і отримувати чайові від обох сторін. Він обіймався у Грант-парку з тілистою дівицею, яка постійно поспішала додому годувати немовля. Вони сідали рядком у трамвай до Вест-сайду, і вона, стискаючи його натруджене стегно рикши, пахнула молоком, що зволожувало їй блузку. Трамвай їхав по Рузвельт-роуд. Вони заходили до квартири, де вона мешкала з матір’ю, жодних чоловіків там він не пригадує. А от що пам’ятає, так це міцний запах молока. Наступного ранку, не вбачаючи в цьому протиріччя, він учив Новий Заповіт грецькою: «І світло в темряві світить, — to fos en te skotia fainei — і темрява не огорнула його».

Увесь той час, поки він гарцював запряженим на ярмарку, його переслідувала одна думка, що не мала нічого спільного з тими хтивими здорованями, які шукали розваг у місті, і полягала вона в тому, що метою, задумом, прагненням, Божим промислом (він не зміг би пояснити, чому саме так думав, бо все свідчило про протилежне) було те, що цей світ мав би стати світом любові, вилікуватися, зрештою, і сповнитися любові. Він не наважився б нікому відкритися, бо сам бачив, як це нерозумно і як нерозумно виглядає. Тим не менш, саме такі почуття його охоплювали. І, водночас, мала рацію тітка Ребека, коли казала йому наодинці, схиляючись до його вуха: «Ну ти й малий крутій, викапаний батько».

І певні підтвердження цьому таки були чи, власне, те, що вважала підтвердженням неврівноважена тітка Ребека. Хоч Вуді швидко дорослішав — хіба хочеш, мусиш, — та чи можна очікувати від сімнадцятирічного парубка, задавався він запитанням, збагнути думки та почуття немолодої жінки, в якої ще й видалили груди. Морріс розповів йому, що таке трапляється тільки з жінками, позбавленими уваги, і це такий собі перший знак. Якщо, сказав Морріс, цицьки не пестять і не цілують, вони від обурення хворіють на рак. Розпач плоті. Вуді це видалося правдивим. Коли він спробував прикласти цю теорію до преподобного доктора, вона спрацювала — годі вже уявити, щоб преподобний віддавав належне грудям тітки Ребеки! Теорія Морріса виробила у Вуді звичку перебігати очима з грудей жінок на чоловіків, а з чоловіків знову на груди їхніх дружин, що він робив і досі. Рідко який розумник позбувається штампу сексуальних теорій, почутих від батька, а Вуді до таких не належав. І сам про це знав. Тож зі шкіри пнувся, щоб віддавати жінкам належне в цьому плані. Природа ж бо вимагала. Вони з татком були людьми простими, недалекими, та навіть такі бовдури не позбавлені ознак чутливості.

Преподобний доктор повчав, Ребека повчала, з Еванстона повчала заможна місіс Скоґлунд, повчала мати. Навіть татко ліз «на трибуну». Геть усі взялися повчати. По всій Дивіжн-стрит, майже під кожним ліхтарем просторікували промовці: анархісти, соціалісти, сталіністи, прихильники єдиного податку, сіоністи, толстовці, вегетаріанці, християнські проповідники-фундаменталісти — не злічити. Скарги, надії, шляхи спасіння, протести — тут було все. Як так сталося, що акумульовані нарікання всіх часів, пересаджені до Америки, розквітли буйним

1 ... 50 51 52 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"