Читати книгу - "Заступниця Баби-Яги, Марина Орєхова"

Я доготовлювала останню курку зі своїх запасів, коли Лесана прийшла до мене пити чай із запашним пирогом. Сьогодні у нас має бути дуже насичений день, адже ми збираємося навідатись до гномів та вогневиць, щоб перевірити, як зберігається амулет у них. Подивитися, як живуть гноми мені дуже цікаво, а от вогневиці чомусь не викликають в мене такого захвату. Я ще від водного царства та бульбашки не відійшла, якщо чесно. У вогонь взагалі не хотілося кидатися.

Трохи хвилююся, як все пройде, адже з вогнем я не дуже дружу, ще й слабко уявляю собі істоту, яка може складатися з вогню. Сподіваюся, ці вогневиці добре подбають про камінчик, адже ніхто до їхньої схованки просто не сунеться. А от про гномів такого відчуття чомусь немає. Пам’ятаючи того незграбного коротуна на першій вечірці — короля гномів, — хочу впевнитися, що їхня схованка надійніша за ґудзики на його піджаку, які відстрілювали під тиском кругленького пузика… Та й кого я обманюю? До гномів я хочу потрапити найбільше. Все згадую те намисто з алмазами. Мабуть, вони на ті камінчики накладають якесь закляття, що вабить до них магнітом, адже раніше ніколи за собою такого не помічала, проходила повз вітрини ювелірних магазинів спокійнісінько… Відсутність грошей на банківському рахунку — хороший для того імунітет.

Про таку коштовну річ мені годі й мріяти. Може, сьогодні вдасться знов щось таке хоч приміряти, хоч одним оком подивитися?

Щоб виглядати, як леді, яка варта найдорожчих у світі коштовностей, я вирішила обрати найкрасивіше вбрання. Що гріха таїти, я продовжую порпатися в Ядвізіному гардеробі, який припав мені до душі. У шафі знайшовся миленький вільного крою ніжно-блакитний штанний костюм, дуже легкий ще й з ароматом. Дивовижна тканина, з якої він був зшитий, була просочена солодкуватим ароматом суниці. Схоже, це якась модна магічна фішка. Тканина, що пахне без парфумів. Я була у захваті, коли приміряла. Як повернуся, обов'язково піду за новим гардеробом. Щось я зовсім забула про себе в цій школі. Звикла до ділових костюмів, суворих суконь та блузок, застібнутих наглухо. Цікаво, де Ядвіга бере всі ці речі? Відьми їх шиють за допомоги магії чи купують у магічному супермаркеті? Чи все-таки у людських? У лісі навряд чи такий є.

— Спробуйте, пані! Це пиріг із жмеринки.

Я розсміялася. У мене знайома є із Жмеринки, а тут Леся пиріг принесла. Лисичка розгубилася та знітилася через мій гучний сміх. Доведеться тепер куштувати, щоб її не образити остаточно. 

Втягую носом аромат свіжої випічки. Пахне, як бабусині пиріжки з ягодами, але я вже не довіряю місцевій їжі, яка б на вигляд апетитна вона не була. Може, не пробувати? Але я не можу образити жихарку. Відрізаю тоненький шматочок, кладу на тарілку. Сідаємо з Лесею за стіл. Так, у мене ще є час підготуватися до жмеринського пирога, спочатку з’ївши свою нормальну та перевірену основну страву. Поки їм, Леся з апетитом уминає свій кулінарний шедевр та нетерпляче чекає, коли я доїм та скуштую його також. Може, з'їсть та не лишиться мені? Схоже, так мені сьогодні не пощастить — жихарка зупиняється рівно на своїй половині та підсовує тарілку до мене ближче. Доведеться таки куштувати. 

— Як там твої жихарятка? — намагаюся підтримати розмову.

— Ох, бешкетують. Але навіть не знаю, що б я без них робила.

— А які смаколики вони люблять? Пироги хіба не їдять? Може, б ти їм краще забрала половину?

Надія уникнути куштування магічного пирога ще жевріє...

— Та в нас ще два таких удома! Що ви! Звісно вони люблять таке. А ще крутелики різні люблять з рослин, панатоники.

— Лесю, Ядвіга розрахувалася із тобою на місяць уперед, правильно? — вирішила уточнити я. Питання з тими квінтиліонами не давало мені спокою. Хотілося віддати лисці борг.

— Так, пані.

— А де Ядвіга брала гроші? Ну ці, квінти…ліонти…

— Ядвіга Деянівна — могутня відьма. А як я вже казала, що сильніший маг, тим більше енергії він здатен виробити самостійно, тому відьми й відьмаки ніколи не пропадуть в магічному світі. Правда творення магії, захист та портальні камені, інгредієнти усілякі теж потребують неабияких затрат…

— Виходить, відьми й відьмаки можуть взагалі ніде не працювати і якщо не використовують магію, то можуть її поступово накопичити?

— Так, але як можна зовсім не використовувати магію? Це майже неможливо. Навіть нижчі магічні істоти не можуть без магії.

Я доїла курку. Настав час скуштувати Лесиного пирога. Обережно беру виделкою малесенький клаптик та кладу його собі до рота, заплющивши очі. Смакові рецептори від страху напружились та збіглися кудись у купку на кінчик язика, але несподівано приємний солодко-кислий присмак змушує мене взяти ще шматочок і вже сміливіше покласти до рота. М-м-м! Це божественно!

— Лесю, ти просто майстриня! Це неймовірно смачно! Ця жмеринка чимось нагадує нашу нормальну малину. Я у захваті! — щиро захоплююся кулінарною майстерністю моєї жихарки.

Та із щасливою мордочкою склала лапки на грудях та радісно водила носиком, наче посміхалася.

— Жмеринка, до речі, зростає на городі Ядвіги Деянівни.

— Ммм… Треба буде спробувати дати шанс цим дивним магічним овочам та ягодам. Ти навчиш мене готувати їх, щоб було ОТАК смачно?

Лесана радісно киває та починає розповідати про властивості різних овочів та фруктів, а ще про їхнє магічне застосування. Виявляється, що жмеринка ця в поєднанні з сантановими грибами та якимось порошком загострює пам’ять рівно настільки, скільки він перетравлюватиметься у шлунку. Несподівано, але як цікаво!